Воркін, -куна, м. = воркотун. У запічку да й воркін ворчишь.
Лю́де, -де́й, мн. 1) Люди. Бог Богом, а люде людьми. Бог судить не так, як люде. От уже й люде трапляються, — от уже й заміж пора — Які там, мамо, люде? — Харько Кабиця. з його люде будуть. Изъ него толкъ будетъ. Я тоді ще бачив, які з його люде будуть. вас за людей мають. Васъ считаютъ за людей, къ вамъ относятся какъ къ людямъ. в людях. Публично, при народѣ. Шануй одежу в дворі, вона тебе в людях. 2) Простой народъ. Дивись! пан, а балака, як люде. Чи пани, чи люде? То пани, а ми люде. Ум. людки́. людоньки, людочки. Людоньки! та де в мене гроші взялися? Людочки! як же я злякалась! Ув. людиська, люди́ща. Єсть люде, єсть і людиська (людища).
Муни́читися, -чуся, -чишся, гл. Церемониться. Бери бо лускай насіння; ще й муничиться.
Отощати, -ща́ю, -єш, гл. Отощать. А котрі воли отощали, то ті марно пропали.
Правилля, -ля, с. Инструменты.
Призра, -ри, ж. Подозрѣніе. при́зру на кого мати. Подозрѣвать кого.
Руна, -ни, ж. = луна 2. І зник, пропав той тяжкий голос, тільки руна в яру гула.
Скубти, -бу, (-блю), -беш, гл. Дергать (шерсть), щипать, ощипывать, драть (за волосы). Кудельки не скубла. Скублю (скубу) не пера, їм не мясо. Чужий лоб скубти, треба й свого наставити. На припоні коні отаву скубуть.
Шеретувати, -ту́ю, -єш, гл. Передъ помоломъ обдирать шелуху на зернѣ. Мельник меле, шеретує.
Шпунт, -та, м. Пуншъ. Там пани чаї та шпунти п'ють.
