Вимовний, -а, -е. 1) Выразительный, краснорѣчивый. Коли справді Бог дав чоловікові кебету до писання, то перше всього дає йому гарне вимовне слово.
2) Условленный, условный.
3) Укорительный; сопряженный, соединенный съ укорами. Не дай мені, Боже, служащого хліба: служащий хліб добрий, та тільки вимовний; по кусочку крає, що-дня вимовляє.
Навереща́ти, -щу́, -щи́ш, гл. Накричать, наговорить рѣзкимъ крикливымъ голосомъ. Наверещала повну хату, та все чортзна-що!
Нагари́кати, -каю, -єш, гл. Наворчать.
Обмурзаний, -а, -е. = замурзаний.
Окадькуватий, -а, -е. Коренастый, плотно сложенный. Він чоловік окадькуватий собі: не високий і не низький, не тоненький і не товстий, а так собі кріпкий.
Пересипати, -па́ю, -єш, сов. в. переси́пати, -плю, -леш, гл. 1) Пересыпа́ть, пересыпать. Сидить собі в пасіці, пересипає гроші — сушить. Пересип борошно з ночов у діжку. 2) Пересыпать, пересыпать чѣмъ. Як швець дубом шкури пересипає. 3) Перебирать, перебрать деревянную посуду: выбросить ветхія клепки, вставить новыя и вновь стянуть обручами. То було як небудь відерце або барильце наб'ю, а тепер кадовба пересиплю, утори підріжу. 4) Только несов. в. Переливать изъ пустого въ порожнее, толковать попусту. Пересипають такеньки, пересипають, — панночка й зітхне: — Що бабуню! тільки говорим...
Попроститися, -щу́ся, -сти́шся, гл. 1) Проститься. От попростивсь він і пішов собі. Прощавайте, сусідоньки, може з ким сварився, та хоч сварився, не сварився, аби попростився. 2) Испросить прощенія. За шо, каже, я її ударив? вернусь, попростюсь.
Прихилище, -ща, с. Убѣжище, пристанище. А як поставимо хату, то все таки буде хоч аби яке прихилище. А прихилища в степу нігде не найдеш, окрім воза.
Пустиця, -ці, ж. = пустка.
Шуткувати, -ку́ю, -єш, гл. Шутить. Шуткує з неї. Шуткуй, глечичку, поки ушко відірветься.
