Долиза́ти, -ся. Cм. долизувати, -ся.
Загре́ба, -би 1) Загребаніе; мѣсто, гдѣ что-либо загреблено, закопано. Знає він кошечу загребу. 2) Родъ хлѣба (коржа́), который при печеніи загребается въ горящіе угли. Притомилися од далекої дороги й посідали під лісом одпочити та тим часом і загребу спекти, щоб сили підкрепити. Замісили кісто, зробили з того кіста коржа й загребли його пектись у те огнище. Поставили нам знатну вечерю: тетерю з загребами... (Такі коржі, що печуть їх, загрібаючи у жар: од того й загребами звуться). У Милорадовича: свадебный длинный хлѣбъ. 3) Жадный человѣкъ. Забере усе бісів загреба.
Залескота́ти, -чу́, -чеш, гл. = залоскотати.
Захлюпотати, -чу, -тышъ, гл. Заплескать. Лыны захлюпоталы у води у горшку пидъ лавкою.
Міст, мо́сту, м. 1) Мостъ. Оце пропав, як з мосту впав. 2) Полъ деревянный. Молодицям по світлицях мости шарувати. А в милої ввесь двір на помості. Ой для кого, мила, сі мости мостила? Ум. місток, місточок, мостонько. Калиновий мостоньку, гнися, не ломися.
Переробити, -ся. Cм. переробляти, -ся.
Позаточувати, -чую, -єш, гл. Закатить, завезти (экипажи куда). Вози у возівню позаточував.
Поперевіювати, -віюю, -єш, гл. Перевѣять (во множествѣ).
Ссати, ссу, ссеш, гл. Сосать. Покірне телятко дві матки ссе.
Тукати, -каю, -єш, гл. Ударять, стучать равномѣрно. Дятел тукає в дерево. Прийшов же я під віконце — тук, тук! «Вийди, дівчино, бо я вже тут». — Ой не тукай, гультаю, не тукай!
