Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

кобло
ковадло
ковалдо
коваленко
коваленька
ковалик
ковалисько
ковалиха
ковалів
ковалівна
ковалір
коваль
ковальний
ковальня
ковальство
ковальський
ковальчик
ковальчук
ковалювати
коваляк
кований
кованка
ковання
ковати
ковач
ковбан
ковбанитися
ковбанька
ковбанюга
ковбаня
ковбаса
ковбаситися
ковбаска
ковбасний
ковбасник
ковбасниця
ковбасня
ковбасяник
ковбасянка
ковбатка
ковбах
ковбирь
ковбиця
ковбок
ковбота
ковбур
ковбчик
ковган
ковганка
ковдоба
ковдовбина
ковдра
ковер
коверза
коверзувати
коверцовий
ковзалка
ковзати
ковзатися
ковзелиця
ковзкий
ковзко
ковзун
ковзь!
ковиза
ковизитися
ковизка
ковила
ковінька
ковмір
ковмо
ковнір
ководка
коворот
ковпак
ковтати
ковтки
ковтнути
ковток
ковтонути
ковтрушковий
ковтун
ковть!
ковтьоба
ковтюх
ковтях
ковчег
когут
когутик
когутище
когутій
когутячий
кодаш
кодій
кодільничий
кодкати
кодкодати
кодло
кодловатий
кодола
кодря
коєць
кожа
кожан
кожанець
кожанок
кождий
кождісенький
кождіський
кожен
кожний
кожнісінький
кожнярь
кожом'яка
кожом'яківна
кожом'яцтво
кожом'яцький
кожух
кожухарь
кожушаний
Блазнити, -ню́, -ни́ш, гл. Соблазнять, вводить въ соблазнъ. Коли блазнить тебе рука твоя, — відотни її. Єв. Мр. IX. 43.
Відвідувати, -дую, -єш, сов. в. відвідати, -даю, -єш, гл. Навѣщать, навѣстить, провѣдать. Сідлай, хлопче, коня вороного, — поїду одвідаю кохання свого. Чуб. V. 345. Матінко моя, відвідай мене. Мет. 245. Вони там були та й її відвідали. Зміев. у.
Гойк, -ку, м. Крикъ, шумъ. Угор.
Дозі́рній, -я, -є. Бывающій до зари, ранній. Я вмивала своє личко раннєю дозірньою росою. Левиц. І. 37.
Дристу́ха, -хи, ж. 1) Страдающая поносомъ. 2) Разжиженный слой земли, встрѣчающійся при копаніи, напр., колодца на большой глубинѣ. 3) = дрислівка 1.
Кокотень, -тня, м. = кокот. Мій ти кокотень маленький. Ном. № 9252.
Млачі́вка, -ки, ж. Жижа навозная. Вх. Уг. 252.
Обслухати Cм. обслухувати.
Палати, -ла́ю, -єш, гл. 1) Пылать. Круг неї полум'я палало. Котл. Ен. І. 38. Восковая свічка цілу ніч палала. Грин. III. 690. Лютим огнем, яростію палають без міри. Чуб. V. 448. 2) Пылать, страстно рваться. Він палає продати воли, а тут купця нема. Волч. у. 3) Очищать ошелушенное зерно (проса, ячменя, гречи) отъ шелухи или зерна подсолнечника отъ пустыхъ и пр. встряхивая ихъ особымъ образомъ въ корытцѣ, отчего легкія части отдѣляются въ верхній слой и отлетаютъ. Черниг. у. Cм. опалати.
Похвалити, -ся. Cм. похваляти, -ся.
Нас спонсорують: