Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

куревійниця
курево
курега
курець
куржан
курзу-верзу
курзю-верзю
кури
куриний
курити
куритися
куриця
куричка
куришка
курище
курій I
курій II
курінний
куріння
курінь
куріпка
куріп'я
куріти
курка
куркати
куркодим
куркоїд
куркувати
куркуль
курлапий
курлапиця
курлу!
курлюкати
курман
курманина
курмаччя
курмей
курний
курник
курникати
курній
курно
курнути
курняв!
курнявка
куроїд
курок
курокрад
куролап
куронька
куронько
куропатва
куропіння
куроспів
курохват
курочка
курта
куртатий
куртий
куртка
курча
курчати
курчин
куря
курява
курявиця
куряк
куряний
куряниця
курятина
курятник
куряч
курячий
курячка
кус
кусак
кусака
кусати
кусатися
кусень
кусі!
кусіка
кусінь
куска
кусливий
кусман
кусник
куснути
кусок
кустрець
кустриця
кусчик
кусючий
куся
кут
кутання
кутас
кутасик
кутати
кутатися
кутатство
кутач
кутен
кутерногий
кутесик
кутець
кути
кутий
кутик
кутиця
кутниця
кутній
кутняк
кутнянка
куток
куточок
кутуляти
кутя
куфа
кухаренко
Жма́ки, -ків, ж. мн. Выжимки. Жмаками з буряків добре годувати худобу.
Зака́заний, -а, -е. Запрещенный, заповѣдный.
Кахнути Cм. кахкати.
Клаптош, -ша, м. Складной ножъ. Порізав клаптошом. Вх. Лем. 425.
Кобила, -ли, ж. 1) Кобыла. Норовиста як кобила. Ном. № 2672. Старій кобилі не брикаться, сивій бабі не цілуваться. Ном. № 8888. 2) Скамья на высокихъ ножкахъ, употребляемая при мазаньѣ стѣнъ и потолковъ. 3) Скамья или подмостки, на которыхъ наказываютъ кнутами преступниковъ. 4) Бревно, на которомъ кожевники развѣшиваютъ кожу для выработки и для сушки. Вас. 157. 5) У горшечниковъ: круглый или кубическій комъ глины, вѣсомъ отъ 8 до 30 пудовъ, составленный изъ слѣпленныхъ вмѣстѣ отдѣльныхъ шаровъ мокрой глины. Вас. 178. 6) Названіе шестерки трефъ при игрѣ въ цигана. КС. 1887. VI. 466. Ум. кобилка.
Найпе́рше нар. Прежде всего.
Обвеселити, -лю, -лиш, гл. Развеселить.
Підперізувати, -зую, -єш, сов. в. підперезати, -жу, -жеш, гл. Подпоясывать, подпоясать. Підпережи хлопця. Мати Юрася родила, місяцем обгородила, сонечком підперезала. Мет. 180.
Понаймати, -ма́ю, -єш, гл. Нанять (многихъ). Дівчат на буряки понаймав. Г. Барв. 513. Нехай мене моя мати похова, нехай мені музиченьки понайма. Чуб. V. 894.
Собі мѣст. дат. пад. отъ себе. Хто за віру умірає, той собі царство заробляє. Ном. № 1.
Нас спонсорують: