Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

куревійниця
курево
курега
курець
куржан
курзу-верзу
курзю-верзю
кури
куриний
курити
куритися
куриця
куричка
куришка
курище
курій I
курій II
курінний
куріння
курінь
куріпка
куріп'я
куріти
курка
куркати
куркодим
куркоїд
куркувати
куркуль
курлапий
курлапиця
курлу!
курлюкати
курман
курманина
курмаччя
курмей
курний
курник
курникати
курній
курно
курнути
курняв!
курнявка
куроїд
курок
курокрад
куролап
куронька
куронько
куропатва
куропіння
куроспів
курохват
курочка
курта
куртатий
куртий
куртка
курча
курчати
курчин
куря
курява
курявиця
куряк
куряний
куряниця
курятина
курятник
куряч
курячий
курячка
кус
кусак
кусака
кусати
кусатися
кусень
кусі!
кусіка
кусінь
куска
кусливий
кусман
кусник
куснути
кусок
кустрець
кустриця
кусчик
кусючий
куся
кут
кутання
кутас
кутасик
кутати
кутатися
кутатство
кутач
кутен
кутерногий
кутесик
кутець
кути
кутий
кутик
кутиця
кутниця
кутній
кутняк
кутнянка
куток
куточок
кутуляти
кутя
куфа
кухаренко
Гемонець, -нця м.? Випийте до денця, — там нема гемонця. Ком. ІІ. № 875.
Закоси́чувати, -чую, -єш, сов. в. закоси́чити, -чу, -чиш, гл. Убирать, убрать, украсить цвѣтами голову или головной уборъ. Ой зроблю я косиченьку саму бервінкову, закосичу кресанину свому миленькому. Гол. IV. 448.
Зана́дити, -джу, -диш, гл. Завлечь, заманить. Вх. Зн. 19.
Кабалик, -ка, м. Безпокойство, хлопоты, кутерьма, суматоха. Желех. Cм. калабалик.
Набі́гти Cм. набігати.
Пектися, -чуся, -че́шся, гл. 1) Жариться, печься. Мерзла в ніч, а в день пеклась. Котл. Ен. Ой косить хазяїн та на степу сіно, та на сонці печеться. Грин. III. 570. 2) Печься. Сам міситься, сам і печеться. Рудч. Ск. І. 136. 3) Жариться. Курка печеться.
Полячитися, -чуся, -чишся, гл. Ополячиваться. Самохіть полячилась наша вельможна, гоноровита Русь. К. ХП. 114.
Пообставляти, -ля́ю, -єш, гл. Обставить (во множествѣ).
Родючий, -а, -е. Плодоносный, плодородный, плодовый. Мак.... родючий був. ХС. І. 75. Родюча земля. Родюче дерево. Мил. 172.
Стверджати, -джаю, -єш и стверджувати, -джую, сов. в. стверди́ти, -джу́, -ди́ш, гл. Утверждать, утвердить, подтверждать, подтвердить. Вони проповідували, а Господь слово стверджував услід ознаками. Єв. Мр. XVI. 20. Той ствердив, що Бог праведний. Єв. І. III. 33. Люблинську унію ствердив. К. ЦН. 255.
Нас спонсорують: