Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

к
ка'
кабак
кабака
кабаковий
кабала
кабалик
кабалка
кабан
кабанник
кабановий
кабанувати
кабанча
кабанюга
кабанятина
кабанячий
кабарда
кабардинка
кабась!
кабаськати
кабат
кабатик
кабатина
кабатиня
кабатирка
кабатувати
кабатя
кабацький
кабачки
кабашний
кабашник
кабашниця
кабащина
кабелка 1
кабелка 2
кабза
кабзан
кабзувати
кабинет
кабинетний
кабиця
кабиш
кабіж
кабка
каблі
каблук
каблука
каблукуватий
каблуч
каблучка
кабурх!
кабутати
кабутка
кав!
кава
кавал
кавалер
кавалерія
кавалерочок
кавалерський
кавалець
кавалір
кавалірувати
кавалок
кавальцювати
кавальчик
кавдун
кавелок
каверза
каверзник
каверзниця
каверзувати
каверзякати
кавза
кавзувати
кавід
кавка
кавкати
кавкнути
кавний
кавонька
кавпіти
кавратити
кавратка
кавсікнути
кавтан
кавувати
кавук
кавуля
кавун
кавунець
кавуник
кавуниця
кавунка
кавунник
кавуновий
кавунчик
кавунячий
кавуняччя
кавурник
кавчати
кав'яр
кав'ярка
кав'ярник
кав'ярня
кагал
кагала
кагаловий
кагальний
каганець
каганцевий
каганчик
кагат
кагла
кагляний
каглянка
кадження
кади
кадивай
кадило
Гакс меж. Крикъ, которымъ прогоняютъ свиней. Вх. Лем. 447.
Молода́н, -на, м. 1) Молодчикъ. Козаченьку, де ти, молодане? Мкр. Н. 10. Ой у мого молодана біле личко, як у пана. Чуб. V. 15. 2) Молодоженъ. Черк. у.
Навкотка́ гра́ти. Игра въ дни праздника Пасхи: катаютъ яйца по желобку изъ лубка, иногда просто съ бугорка, и чье яйцо, катясь, ударится о другое, тотъ выигрываетъ. Ив. 41.
Повибовтувати, -тую, -єш, гл. Выболтать, выплескать (во множествѣ).
Повикручувати, -чую, -єш, гл. То-же, что и викрутити, но во множествѣ. Він їй руки повикручував. Кв. Гляди ж, добре повикручуй сорочки, щоб не текло з їх. Васильк. у.
Повихлюпувати, -пую, -єш, гл. Выплескать (во множествѣ). Повихлюпували всю воду з діжки, а тепер і носи. Полт.
Семиряга, -ги, ж. = семеряга. На козакові шати дорогії: три семирязі лихії. АД. І. 168.
Складаний, -а, -е. Складной. Складаний ніж. Чуб. VII. 406. Левиц. Пов. 228.
Староміський, -а, -е. Относящійся къ старому городу. Чуб. III. 199.
Щетинуватий, -а, -е. Имѣющій большую щетину. Черк. у.