Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

калита
калитина
калитка
калі дати
калі-буд-буд!
каліво
каліка
калікуватий
каліфактор
каліцтво
каліч
калічений
каліченька
калічити
калічитися
калічка
калічний
калія
калкий
калко
калмичити
калмичіння
калний
кално
каломут
каломутити
каломутитися
каломутний
калугирь
кальбуки
кальвинець
кальвинський
кальман
кальний
кальник
кальність
кально
калювати
калюжа
калюжити
калюжитися
калюжка
калюжний
калюка
калюх
калюхатий
калябура
каляниця
каляння
каляріпа
калярувати
каляти
калячити
кам
камата
камаші
камбрат
камбраття
каменистий
камениця
каменіти
каменний
каменування
каменувати
камень
каменюка
каменяр
каменярський
каменястий
камза
камилавка
камилики
камізелок
камізелька
камізельковий
камізельчаний
камінець
камінний
каміння
камінь
камінюка
камінюччя
каміняччя
камка
камрат
камратисько
камса
камужельський
камуз
камчуг
кам'яний
кам'янистий
кам'яниці
кам'яниця
кам'яничин
кам'яничний
кам'янище
кам'яніти
кам'янка
кам'янщанин
канава
канал
каналія
канальський
канапа
канапчик
канареєчок
канарейко
канарка
канарок
канарочка
канархати
канархист
канастас
канати
канделябр
кандзюба
кандиба
кандибити
кандидат
Гадинонька, -ки, ж. Ум. отъ гадина.
Дзю́ндзя, -зі, ж. Vulva? Ходила я в річку по раки, викусили дзюндзю собаки. Н. п.
Корогов, гви́, ж. и корого́в, гву, м. = корогва. Полковник Корсунський на ринок вихожає, хрещату корогов роспускає. Мет. Хвилон, корсунський полковниче... хрещатий корогов на ринку поставляв. Мет. 414. І на корогов до церкви двісті подарую. Мкр. Н. 14.
Мере́жаний, -а, -е. 1) Съ ажурными узорами; узорчатый. Мережана сорочка, плахта. 2) Украшенный рѣзьбой. Старий воли випрягає, занози ховає мережані. Шевч. 117. Мережані ярма. Рудч. Чп. 129. 3) Изукрашенный. Не для людей і не для слави мережані та кучеряві оці вірші віршую я. Шевч. 442. І там степи, і тут степи, та тут не такії: руді, руді, аж червоні, а там голубії, земнії, мережані нивами-ланами, високими могилами, темними лугами. Шевч. 378.
Окукобити, -блю, -биш, гл. Привести въ хорошій видъ, устроить. Мій батько ту хату був окукобив. Г. Барв. 53. Двір так окукобив, мов кубелечко. Г. Барв. 194.
Очкур, -ра, м. 1) Шнурокъ, вдѣваемый въ штаны для ихъ поддержанія, гашникъ. Чуб. VII. 46. КС. 1893. V. 279. Штани на йому без очкура й матні. Стор. МПр. 169. З переляку очкур луснув. Ном. Били мене скілько влізло — очкур перервали. Чуб. 2) У мѣщанъ: презрительное названіе крестьянина. Міщанин узиває селянинаочкур, чубрій, а селянин міщанинасалогуб. О. 1862. VIII. 32.
Поляка, -ки, ж. Всеобщій испугъ, паника. Мнж. 189.  
Розний, -а, -е. и пр = різний и пр.
Таємність, -ности, ж. Тайна, секреть. Чуб. І. 295.
Товкти, -вчу, -чеш, гл. 1) Толочь. Засипав у ступу проса і став товкти. Рудч. Ск. II. 166. Хто товче, той хліб пече. 2) Колотить, бить. Заведуться ляхи з козаками і почнуть один одного товкти та шпарить. Стор. МПр. 45. А дід бабу товче, товче, що нерано млинці пече. Грин. III. 314. 3) Твердить. Що-дня одно товкла: «веди, та й годі». Рудч. Ск. II. 55.  
Нас спонсорують: