Говоритися гл. Употребляется только въ 3-емъ лицѣ и чаще всего безлично: говориться, говорилось. Пословиця говориться, а хліб їсться. Дід мовчить, неначе не до його говориться. Ой що ся говорило, то все ж то неправда.
Дзє́кання, -ня, с. Употребленіе дзє вмѣсто де.
Запропада́тися, -да́юся, -єшся, сов. в. запропа́стися, -паду́ся, -де́шся, гл. Пропадать, пропасть.
Леґува́ти, -ґую, -єш, гл. Завѣщать.
Лицемір, -ра, м. Лицемѣръ. Лицеміре, перш вийми в себе самого з ока ломаку.
Най нар.
1) = нехай = хай. Хто не уміє молитися, най іде на море учитися. Зачекай ти хоть годиноньку малую, та най я постелю постелю білую.
2) Приставка къ прилагательнымъ и нарѣчіямъ въ формѣ сравнительной степени для образованія превосходной степени: найбідніший, найбільше. Ой сину мій, сину, сину найвірнійший. Се надило до вдови найуродливіших та найпрацьовитіших дівчат із села.
Попереинакшувати, -шую, -єш, гл. Сдѣлать иначе, измѣнить (во множествѣ).
Поставляти, -ляю, -єш, гл. = поставити (во множ.). Баби поставляли все. Ой викопай, мати, глибокую яму, та поховай, мати, сю славную пару, та поставляй, мати, хрести золотії. Поруйнував хати та й не поставляв.
Прогріх, -ха, м. Погрѣшность, промахъ.
Цідула, -ли, ж. Записка. Прочитай оцю цідулу. Ум. цідулка, цідулочка.