Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

кедрина
кедровий
кедруша
кедь
кежінь
кей
кейло
кейловий
келарь
келев
келенька
келеп
келеф
келех
келиця
келієчка
келійка
келіх
келішок
келія
келтувати
кельбух
кельня
келюх
кемзувати
кендериця
кенді
кендюх
кендюховий
кендюшок
кендя
кеп
кепень
кепеняк
кепкування
кепкувати
кепотво
кепський
кепсько
кептар
керва
кервель
керез
керея
керинниця
керлиба
керма
керманич
кермек
кермецький
керпець
керсет
керсетка
кертина
кертичина
кертовиння
керування
керувати
керунок
кесарик
кесарів
кесарський
кесарь
кете
кетяг
кефала
кецка
кець-кець!
кешеня
кзамент
кзаментувати
кибалиця
кибалка
кибета
кибисть
кибіт
кив! I
кив II
кива
кивання
кивати
киватися
кивач
кивень
кивер
кивнути
кивун
кивуха
киги!
кигик
кигикання
кигикати
кигитка
кигиця
кидальник
кидати
кидатися
кидик
кидь I
кидь! II
кизлик
кизяк
київ
київський
кий I
кий II
кийкуватий
кийовий
кийок
кийочок
кика
кикати
кикіть
кикнути
кила
килавець
килавий
киликати
килим
килимниця
Випитуватися, -туюся, -єшся, сов. в. випитатися, -таюся, -єшся, гл. Разспрашивать, разспросить. Сидить хлопець коло дійки та й ся випитує. Гол. І. 252.
Гойда! меж. отъ гл. гойдати, выражающее качаніе. Въ колыбельныхъ пѣсняхъ: А-а, гойда! Чужа мати пойда! Колыб. п. Макс. Ой ну люлі, гойда. Мил. 48.
Мисчі́вка, -ки, ж. Синяя глина, изъ которой дѣлаются миски. Шух. І. 260.
Пашнина, -ни, ж. Хлѣбное зерно.
Підмісити, -шу́, -сиш, гл. Подмѣсить. Глини мало підміси.
Позашморгувати, -гую, -єш, гл. Затянуть (петли и пр. во множествѣ).
Соняшничиння, -ня, с. соб. Стебли подсолнечника. Г. Барв. 396.
Теленка, -ки, ж. Пастушья свирѣль изъ бузины или вербы безъ боковыхъ дырокъ. Шейк. Желех. Ум. теле́ночка. Гол. І. 226.
Тітка, -ки, ж. 1) Тетка. Дядько не батько, а тітка не мати. Ноя. 2) Всякая замужняя женщина. Тітко! а де тут Тарасова хата? Шейк. 3) Лихорадка. Александров. у. Ум. тітонька, тіточка. Мандрівочка — рідна тіточка. Ном. № 11030.
Хвіть! меж. 1) Подражаніе свисту, фюить! А де гроші? — Хвіть! — свиснув Іван. Грин. II 223. Що ж тут на світі робити? Хвіть-хвіть! Кв. 2) Хвать. Хвіть відра! — і собі побігла по воду. Мир. Пов. І. 124. 3) Выражаетъ быстрое, рѣзкое движеніе, скачекъ, ударъ. Куди вбіжить на годину — хвіть-хвіть, — уже боржій і з хати. Г. Барв. 103. Хвіть, та в бік! насилу я вдержався на ньому, — оттакий то кінь. Новомоск. у. Хвіть другого по пиці. Мир. ХРВ. 260.
Нас спонсорують: