Дарува́ти, -ру́ю, -єш, гл. 1) Дарить. Свого не даруй, чужого не бери. Вола дарують без ярма. Сестриці, ви порадниці, порадьте ж ви мене, чим тестя дарувати? — Даруй, братко, дари, собі дівочку бери. 2) Давать, награждать, жаловать. Не все ж Біг дарує, про що люд міркує. Царівну оддав, щастям дарував. Господь його донею дарує. 3) Жертвовать чѣмъ. Та візьміть мене самого, на Чорне море пустіте. Нехай я буду на Чорному морі своєю головою дарувати, аж не товариства сердешного невинні душі теряти. 4) Прощать, извинять. Даруй мені, я вже більше не буду. Що твоя жінка мене обідила, — я їй те дарую. Хто буде сей сон рано і вечір читать, того буде Господь на страшнім суді, на будущому віку гріхами дарувать. 5) Дарува́ти життя́м, — душе́ю. Пощадить жизнь. Став же він у пана милости прохати: чи не можна, пане, життям дарувати? Бери гроші, аби дарував душею.
Закахи́кати, -каю, -єш, гл. Закашлять сухимъ кашлемъ.
Зару́мсати, -саю, -єш, гл. = зарюмсати. Чого се, дурню, плачеш?.. зарумсав очі.
Кватирувати, -ру́ю, -єш, гл.
1) Квартировать. В його кватирував о. Яким ще семинаристом.
2) Стоять постоемъ. В неділю рано стало світати, стали ся жовніри кватирувати. Москаль, що кватирував у нас.
Копитанський, -а, -е. = капитанський.
Мру́ка, -ки, м. Мурлыка.
Покосарщина, -ни, ж. Пирушка женъ косарей по уходѣ ихъ мужей на работу.
Розмагати, -га́ю, -єш, гл. Разслаблять, томить. Сон головку розмагає.
Хляґа, -ґи, ж. Слякоть, дождливая погода. Як його їхати, як отака хляґа буде? Під дощ, під шквирю, хлягу.
Хрестичок, -чка, м.
1) Ум. отъ хрест.
2) Родъ орнамента въ мережці.
