Дейне́ка, -ки, м. Словомъ дейнеки впервые названъ пѣхотный полкъ, составленный въ 1657 г. полтавскимъ полковникомъ М. Пушкаремъ изъ всякаго сброда, плохо вооруженнаго. «Пушкарь... собралъ себѣ зъ винниковъ, броварниковъ, пастуховъ и наймитовъ людскихъ полкъ пѣхотній, наименовавши его Дейнеками; которой то полкъ мало въ себѣ имѣлъ товариства зъ добримъ христіянскимъ сумленіемъ, и оружіемъ до войни приличнымъ; но тилко зъ рогатинами, косами і кіями, и изъ сердцами до убійства и разграбленія имѣній людскихъ готовими». (Величко. Лѣт. І. 328). Клобуковская, жалуясь на Подлеснаго, напавшаго на ея домъ съ толпой вооруженныхъ слугъ, представила какъ corpus delicti, оружіе отнятое у убитаго П., она «презентовала» въ судѣ «areum album alias łuk białogrodzki sagittas quatuor atque deinekam alias wegierę»; говорила, что П. стрѣлялъ «per fenestram, baculo, alias wegierą, extrusam». Сопоставляя тексты находимъ, что слова: «дейнека, wegiera и baculum» — синонимы: слѣд. dejneka = дубина, палка, а потому, въ примѣненіи къ козацкимъ отрядамъ, слово дейне́ки должно было означать толпу, вооруженную дубинами. КС. 1889. I. 222. (Замѣтка В. А.). Кулишъ, беря это слово въ томъ же значеніи полуразбойничьяго военнаго сброда, употребляетъ его въ поэмѣ «Великі проводи», относящейся ко временамъ Богдана Хмельницкаго, т. е. до составленія помянутаго полка. Чи то грачі, чи то галіч, чи хижі дейнеки роспускають по Вкраїні загони далекі? К. Досв. 242. Величалися дейнеки будинковим лупом. Ibid. 207.

Догнива́ти, -ва́ю, -єш, сов. в. догни́ти, -нию́, -є́ш, гл. Догнивать, догнить. Над ним і хрест зогнувшися стоїть, догниває. Млр. л. сб. 96.

Лоюва́тіти, -тію, -єш, гл. Становиться салистымъ. Масло лоюватіє.

Нами́кати I, -каю, -єш, гл. — мичо́к. Приготовить для пряденія мички (Cм.).

Напридба́ти, -ба́ю, -єш, гл. Пріобрѣсть. Неправильная форма вмѣсто надбати. Встрѣчена только у Котляревскаго: Всяких всячин напридбала. Котл. Ен. IV. 17.

Науверти нар. Обиняками. Угор.

Померзлий, -а, -е. Смерзшій.

Понасолювати, -люю, -єш, гл. Насолить (во множествѣ). Що-дня страву понасолюють, аж гірке. Кіевск. у.

Хилитися, -люся, -лишся, гл. 1) Клониться, наклоняться, склоняться. Не рад явір хилитися — вода корень миє. Н. п. Мій таточку, мій ріднесенький! до кого ж ми будемо тулиться й хилиться? Мил. 188. 2) — під ко́го. Быть покорнымъ кому, быть подъ чьей властью. Під мене хиляться і добрі, й злющі. К. ПС. 43.

Цісарія, -рії, ж. Австрія.