Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

бузовка
бузов'я
бузок
бузувати
бузувір
бузувірів
бузувірка
бузувірний
бузув'я
бузун
бузьдерево
бузьків
бузько
бузьок
бузьочок
бузя
буїй
буй
буйвіл
буйволиця
буйволів
буйволя
буйволяка
буйко
буймистрія
буйний
буйність
буйно
буйтур
бук
букарт
букарь
букат
буката
буква
буквиця
буквичний
буки
буки-барабан-башта
букивчак
буківка
буков
буковенний
буковий
буковина
буковинець
буковинка
буковинський
буковинчик
букодірка
букодірча
букурійка
букурія
букша
букшпан
букшпановий
булава
буланий
булат
булатний
булатовий
булдимка
булдимок
булеґа
булига
булиголова
булий
булінька
булка
бульба
бульбан
бульбашка
бульбашний
бульбеґа
бульбисько
бульбиця
бульбуки
буль-буль!
бульбулькання
бульбулькати
бульб'яник
бульва
бульвинка
бульк!
булька
булькання
булькати
булькатий
булькіт
булькнути
булькотати
булькотнеча
бульон
бульчати
буля
булянка
бумага
бумажний
бумбак
бум-бум!
бумкати
бунда
бундз
бундзик
бундючитися
бундючний
бундючно
бундячитися
бундячний
буніти
бункош
бунт I
бунт II
бунтиковий
бунтичок
бунтівний
бунтівник
бунтівниця
бунтовливий
бунтовник
Бунтовливий, -а, -е. Склонный къ бунтамъ, мятежамъ, мятежный. Ваші предки бунтовливі. К. Псал. 220. Бунтовливі піддані. Мир. ХРВ. 159.
Вимахувати, -хую, -єш, сов. в. вимахати, -хаю, -єш, гл. 1) Размахивать, размахнуться. Буком вимахує. Молодая Бондарівна ще жартів не знала, вимахала ділу руку, да по пиці втяла. Н. п. 2) Намахиваться, намахаться. Добре ж вони, добре вимахали крила. К. Досв. 107.
Дра́ниця, -ці, ж. Драница, тонкая доска отколотая или отщепленная отъ дерева (употребл. для кровель и пр.). Ум. драни́чка.
Заховання, -ня, с. Сохраненіе. Левиц. І.
Кам'яничний, -а, -е. Принадлежащій кам'яниці, замковый.
Кульондра, -ри, ж. Раст. Seseli coloratum. Вх. Пч. I. 12.
Переклейнити Cм. переклейнювати.
Розчищати, -шаю, -єш, сов. в. розчистити, -щу, -стиш, гл. Расчищать, расчистить. Стор. МПр. 67.
Телехнути, -ну, -неш, гл. = телепнути 1. Коли б хто не телехнув із-за вугла по голові. Новомоск. у.
Тріскати, -каю, -єш, сов. в. тріснути, -ну, -неш, гл. 1) Издавать трескъ, трещать, треснуть. 2) Лопаться, трескаться, треснуть. Кінь тріскає, — говорятъ, когда у коня трескается кожа. Н. Вол. у. Грав він довго, раз весело, що аж серце тріскало. Федьк. Від жару й камінь трісне. Ном. № 3299. Щось трісло. Камен. у.
Нас спонсорують: