Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

братік
братічок
братія
братка
братки
братко
братній
братова I
братова II
братовбивство
братовбивчий
братовбийця
братовизна
браток
братолюбний
братолюбність
братолюбно
братолюб'я
братонько
браточок
братство
братський
браття
братуга
братунин
братунок
братуньо
братусин
братусь
братуха
братчик
браха
брацар
брацтво
брацький
брачка
брачкий
бре
бреверия
бревкало
бревкання
бревкати
бревко
бревтій
бредень
бредець
бредзелія
бредня
бредулець
брез
брезелія
брезкий
брезклий
брезкнути
брезкулька
брезулець
брезький
брей
брейцара
брекекекати
брендуша
бреніти
бренчка
брень
бренькання
бренькати
бренькач
бренькіт
бренькнути
бренькотіти
бреньчати
брескинка
брескиновий
брескиня
брести
брестися
бретванник
бретналь
бреус
брех I
брех! II
бреха
брехака
брехало
брехання
брехати
брехач
брехачка
брехенька
брехіт
брехливий
брехливість
брехливо
брехля
брехнути
брехня
брехтя
брехун
брехунець
брехунівка
брехунка
брехунчик
брехуняка
брехуха
брешко
брид
бридак
бридаль
бридас
бриденька
бридити
бридитися
бридій
бридкий
бридкість
бридко
бридливий
бридно
бриднути
бридня
Віддрючкувати, -ку́ю, -єш, гл. Побить палкой. Славяносерб. у.
Клумакуватий, -а, -е. Толковый. Він чоловік клумакуватий — роскаже тобі, як, ща і до чого. Кіев. г.
Олень, -ня, м. Олень. Олень переплив на берег. Рудч. Ск. II. 160. Ум. оленець.
Підгорниця, -ці, ж. 1) = підгорлиця 1. = підгорля 2. 2) Часть верші (є́тіра з прутя): мѣсто, куда проплываетъ рыба, пройдя входное отверствіе (горло). Шух. І. 226.
Поспішно нар. Поспѣшно. КС. 1882. ХП. 514. Ідуть, щоб побідить поспішно, або щоб трупом полягти. Котл. Ен. Ум. лоспішне́нько.
Похававкати, -каю, -єш, гл. Покричать (о перепелѣ).
Прив'язування, -ня, с. Привязываніе.
Присуватися, -ва́юся, -єшся, сов. в. присунутися, -нуся, -нешся, гл. Придвигаться, придвинуться. Зелененький барвіночку, стелися низенько, а ти, милий чорнобривий, присунься близенько! Н. п.
Таємничий, -а, -е. 1) Таинственный. Мир. ХРВ. 353. К. Досв. 71. Чули вони дивне таємниче слово. К. Псал. 189.
Урубати, -баю, -єш, гл. 1) Нарубить небольшое количество. Сиди ж ти, дочко, а я піду, дровець урубаю. Рудч. Ск. II. 66. 2) Ранить рубя. 3) Имѣть достач очную силу, остроту для того, чтобы быть въ состояніи рубить — говорится какъ о человѣкѣ, такъ и объ инструментѣ. Та він сього не вруба, — нема в його сили. Аби якою сокирою дуба не врубаєш. Ні стругом не встругати, ні сокирою не врубати. Грин. І. 237.
Нас спонсорують: