Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

безладно
безлапий
безлистий
безлистявий
безличний
безличник
безлік
безлісий
безлісся
безлітний
безлітній
безліч I
безліч II
безлічно
безлуский
безлюддя
безлюдень
безлюдний
безлюдник
безлюдніти
безлюдно
безлюдувати
безлюдько
безмаль
безмастий
безматень
безматерній
безматній
безматок
безмежний
безмежність
безмін
безмір
безмірний
безмірно
безмір'я
безмісячний
безмлив'я
безмовий
безмовний
безмовно
безмозкий
безна
безнадійний
безнадійність
безнадійно
безнадія
безнапасний
безнапасно
безнащадний
безневинний
безневинність
безневинно
безнемірний
безнемірно
безногий
безносий
безносько
безоборонний
безоборонність
безодголосний
безодголосно
безодмовний
безодмовність
безодрадісний
безокий
безосновний
безостий
безосяжний
безощадний
безощадність
безощадно
безпалок
безпальчий
безпам'ятний
безпам'яття
безпам'ятько
безпарий
безпашпортний
безпека
безпереводний
безпереводно
безперемінно
безпересталь
безперестанку
безперестанно
безперестану
безперестанці
безперестань
безпереч
безперечний
безперечність
безперечно
безперий
безпечати
безпечен
безпечити
безпечне
безпечний
безпечність
безпечно
безпешний
безпешність
безпешно
безписьменщина
безпиття
безпідставний
безплатний
безплатній
безплемінний
безподобний
безпомочний
безпомошний
безпосажна
безпосередний
безпосередність
безпотрібний
безпотрібно
безпоясниця
безправний
Горіне́ць нар. Вверхъ лицемъ, навзничь. Угор. Он в тотій труні горінець лежит. Драг. 268.
Гостівни́к, -ку́, м. Раст. Geranium sanguineum L. ЗЮЗО. I. 124.
Молодня́к, -ку, м. = молодник.
Мнясце́, -ця, с. Ум. отъ м'я́со.
Побовтати, -таю, -єш, гл. Взболтать. Побовтала глечики з молоком.
Побубнявіти, -віємо, -єте, гл. Поразбухать (во множествѣ). У мокрому горох полежав, та як побубнявів. Харьк.
Понаряджати, -джа́ю, -єш, гл. То-же, что и нарядити, но во множествѣ.
Пошкутильгати, -га́ю, -єш, гл. = пошкатильгати. Пошкутильгав до волости. Черк. у.
Приправа, -ви, ж. Приправа. Чуб. V. 666. Шух. І. 143. Яка приправа, така й потрава. Ном. № 7117. Ум. приправка. Грин. ІІІ. 653.
Спожиткувати, -ку́ю, -єш, гл. 1) Воспользоваться, употребить съ пользой. 2) Съѣсть. Як вони там трохи спожиткували, тогди забралися і пішли у свою дорогу. Гн. I. 88.
Нас спонсорують: