Безпам'Ятний, -а, -е. 1) Имѣющій слабую память, безпамятный, забывчивый.
2) Находящійся въ безпамятствѣ. Гаркуша висажує у вікно безпам'ятну сотничиху і сам счеза.
Варзякати, -каю, -єш, гл. = верзякати.
Висівати, -ва́ю, -єш, сов. в. висіяти, -сію, -єш, гл.
1) Расходовать, израсходовать на сѣяніе. А бідний мужик і не висіяв тієї пшениці — стілько було, стілько й єсть. Ой на горі вітер віє, подолянка руту сіє, сіє, сіє, висіває. Голов.
2) Усѣвать, усѣять.
3) Просѣвать, просѣять.
Де́ржава, -ви, ж. 1) Прочность, крѣпость. Нащо продовбав таку велику дірку? Мало де́ржави буде, т. е. вслѣдствіе большихъ размѣровъ дыры, окружающее ее дерево будетъ слишкомъ тонко и потому не прочно, не будетъ держать. То-же говорится о планкѣ, напр., если ее слишкомъ вытесать въ какомъ-либо мѣстѣ: тогда тамъ «буде мало де́ржави». 2) Помѣстье; владѣнія. Батько вмер, так він і зостався хазяїном на всій де́ржаві. 3) Чаще съ удареніемъ на второмъ слогѣ. Государство. 4) Власть. Хлоп у нас розуміє панську волю і силу не так, як тут, на сьому безлюдді. То була де́ржава, справді держава. За твоєї де́ржави як буде — побачимо.
Жми́хи, -хів, м. мн. Выжимки изъ свеклы на сахарныхъ заводахъ. Cм. жмаки.
Забала́куватися, -куюся, -єшся с. в. забала́катися, -каюся, -єшся,, гл. 1) Заговариваться, заговориться, долго проговорить. Якось у полі ми зострілись та й забалакались. 2) Только несов. в.: заговариваться, бредить. Далі уже став забалакуваться і драться на стіну.
Піддобрюватися, -рююся, -єшся и піддобрятися, -ря́юся, -єшся, сов. в. піддобритися, -рюся, -ришся, гл. Заискивать, заискать расположенія. Воно пак добре ближче жити, частіше до батька ходити, піддобрюватись, підлещуватись. Все дума: як би то піддобриться під пана.
Повикочувати, -чую, -єш, гл. Выкатить (во множ.). Бочки меду та горілки повикочувані. Бочками повикочували венгерське вино.
Смолавий, -а, -е. Сопливый.
Урікати, -каю, -єш, сов. в. уректи, -речу, -чеш и урікнути, -кну, -неш, гл.
1) Укорять, укорить. Ніхто мене ні в чім не урікне.
2) Сглаживать, сглазить (человѣка). Казали, що дитина їсть багато, аж бач і врекли: воно й їсти перестало. Врече тебе й косу твою. Той нашу бджолу урече. Щоб не врекли вражі люде моєї краси.
