Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

білогрецький
білогривець
білогривий
білогруд
білогрудець
білогрудий
білогрудик
білогрудчик
білогубий
білогузка
білозерець
білозір
білозірець
білозірка
білозор
білозорець
білозорий
білозубий
білок
білокопитий
білокост
білокрилець
білокрилий
білолиций
білоніг
білоніжка
білоногий
білоок
білоплечий
білорів
білоріпа
білорогий
білорукий
білорум'яний
білоручечка
білоручка
білослива
білотарчик
білотурка
білоусий
білохатий
білохвостий
білочка
білочник
білошка
білток
білування
білувати
білуватий
білуватися
білуга
білужий
білужина
білуха
білченя
білш
біль I
біль II
біль III
більмак
більмач
більмачок
більмо
більмовий
більовий
більчок
більш
більшати
більше
більший
більшина
більшити
більшість
білюга
білюх
білющий
біля
білявий
білявина
білявиця
білявіти
білявка
білявша
біляк
біляний
білянка
біляр
білястий
білячий
бім-бім!
бімбувати
бір I
бір II
біржа
біржак
біржаник
біржовик
бірмак
бірник
бірок
бірувати
бірше
біс
бісдерево
бісеня
бісик
бісиний
бісів
бісіянський
біскуп
бісма
бісний
бісновистий
біснуватий
біснуватися
бісовський
бісовщина
бісота
бісурка
бісурман
Духівни́ця, -ці, ж. Духовное завѣщаніе. Мил. 165.
Запада́тися, -да́юся, -єшся, сов. в. запа́стися, -ду́ся, -де́шся, гл. Проваливаться, провалиться; обваливаться, обвалиться. Новая хата нехай западеться. Чуб. V. 792. Через письменних світ западеться. Ном. № 6044.
Заполочни́й, -а́, -е́ Изъ цвѣтныхъ бумажныхъ нитокъ; вышитый цвѣтными бумажными нитками. Тепер шийте заполочний стовпчик. Це більова лиштва, а це заполочна. Черниг. у.
Лю́бонька, -ки, ж. Ум. отъ любка.
Охабитися, -блюся, -бишся, гл. 1) — чогось. Забыть, потерять что-либо, воздерживаться отъ чего-либо. Вх. Зн. 45. 2) — дома. Остаться дома. Я ся охабив дома. Вх. Зн. 45.
Підучити, -ся. Cм. підучувати, -ся.
Поверхник, -ка, м. Верхній жерновъ въ ручной мельницѣ. Шух. І. 103, 146.  
Протурготіти, -чу́, -ти́ш, гл. Прогремѣть, простучать.
Чабаний, -а, -е. Крупный, большой (о волѣ). Маєш ти чотирі воли чабанії, два коні отцевські воронії. Макс. (1849). 83.
Щелепа, -пи, ж. Челюсть. Левиц. Пов. 339. Він йому розбив голову — ударив кінською щелепою. Міусск. окр. Як не перестанеш лаяться, до я тобі щелепи роздеру. Козел. у.
Нас спонсорують: