костирь
Костирь, -ря́, м. 1) = костирник. Уподобав картовника і костира п'яного, що... в козацьтва вигравав у кості. 2) Раст. Bromus secalinus. L. Ум. кости́ронько. А він шельма костиронько, превеликий п'яниченько.
Джерело:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 2, ст. 291.
Том 2, ст. 291.