Воно, його, мѣст.
1) Оно. Послухає моря, що воно говорить. Употребляется для обозначенія неизвѣстнаго лица. Хто ж се в мене їх (коноплі) підчистив? Воно й бере, та не заразом, а потрошку.... Коли б мені його піймать та провчить, — воно б тоді одсахнулося. Въ ласкательномъ смыслѣ о лицахъ обоего пола: Гомонить він (чоловік, побравшись) до мене, а я усе мовчу Воно поміж народом пленталось, та й бачило доволі, дак і говорить до мене, а я усе соромляюсь. Въ смыслѣ нѣсколько презрительномъ: Та де ж таки йому за писаря ставати? Воно ще таке молоде та дурне.
2) Оно; это. Воно, бачте, жаліє мене мати. Воно хотять зо мною он що зробити. Як би з ким сісти хліба ззісти, промовить слово, — то воно б хоч і як небудь на сім світі, а все б таки якось жилось. Роспитались — аж воно так як раз, що він їх зять.
Глембеї, -бей, ж. мн. Мѣсячное очищеніе женщины.
Креденець, -нця, м. Буфеть, посудный шкапъ.
Лі́́жма нар. = лігма. Ліжма треба лягти.
Отуха, -хи, ж. Ободреніе, утѣшеніе. Тільки його й отухи, що вип'є.
Покмітливий, -а, -е. Замѣтливый, примѣтливый. Добре тому вчиться грамоти, в кого покмітлива голова.
Причільний, -а, -е. = при́чілковий. Чи чула ж ти, ненько, як я в тебе була, під причільним віконечком як голубка гула.
Скордія, -дії, ж. Раст. Teucrium scordium L.
Спориш, -шу, м. Раст. Poligonum aviculare L. Ой не стелися, зелений споришу, а по крутій горі.
Субітник, -ка, м.
1) Наказываемый по субботамъ.
2) Поминальная книга, субботникъ, синодикъ. В субітник Фоку записали. Запишімо, стара, часть грошей на церкву, щоб нас поминали, щоб нас записали в субітник.
