Віддути, -ся. Cм. віддимати, -ся.
Дури́ти, -рю́, -риш, гл. Обманывать, дурачить. Що день Бога хвалить і що день людей дурить. Не дуріте дітей ваших, що вони на світі на те тільки, щоб панувать.
Жиді́вка, -ки, ж. Еврейка, жидовка. А хто хоче меду пити — ходім до жидівки, а в жидівки чорні брівки, високі підківки. Ум. жидівонька, жидівочка.
Ли́мзати, -гаю, -єш, гл. = лемзати. Полимзав він трошки з мисочки, та й знов ліг, сказано — недужий.
Набро́джувати, -джую, -єш, сов. в. набрести, -ду́, -де́ш, гл. Попадать, попасть, наталкиваться, натолкнуться, набрести. Дайте мені набрести на стежку. Брели вони то... межами, то суголовами, як набрели купу того. Набрела я й хатку таку, що наймалась. Коли це набрели цигана, — веде пару коней.
Поголіти, -ліємо, -єте, гл. Обѣднѣть, обнищать (о многихъ). Не тим наші діди поголіли, що солодко пили й їли. І здається сей німець на зайві дні їх не займав так як колись при Ондрію Степановичу було, що инколи поспіл три тижні роблять, а поголіли зовсім люде.
Покликати 2, -ка́ю, -єш, гл. Восклицать, громкимъ голосомъ обращаться къ кому; взывать къ кому, отзываться къ кому. Ей слугу свого добре кликав-покликав: «Ей, слуго ти мій, повірений Хмельницького». На турків яничар, на бідних невольників покликає. Їх стам люде знати, добрим словом покликати.
Понадвисати, -са́ю, -єш, гл. = понависати 1. Та вже ж тая стежечка терном заросла... червоною та калиною понадвисала.
Поодс.. Cм. повідс..
Рінуватий, -а, -е. О землѣ: перемѣшанный съ крупнымъ пескомъ, гравіемь.
