Вимовний, -а, -е. 1) Выразительный, краснорѣчивый. Коли справді Бог дав чоловікові кебету до писання, то перше всього дає йому гарне вимовне слово.
2) Условленный, условный.
3) Укорительный; сопряженный, соединенный съ укорами. Не дай мені, Боже, служащого хліба: служащий хліб добрий, та тільки вимовний; по кусочку крає, що-дня вимовляє.
Вудод, -да, м. = вудвуд.
Дзя́бра, -бер, мн. = Зябра.
Кокошитися, -шуся, -шишся, гл. Важничать, пѣтушиться.
Моршо́к, -шка, м. Морщинка. Тоненький морилок між бровами.
Однобожник, -ка, м. Монотеистъ.
Окрайчик, -ка, м. Ум. отъ окраєць.
Палахнути, -ну́, -не́ш, гл. Вспыхнуть. Іван палахнув наче та поломінь. Віхтем піднялося полум'я вгору, — палахнуло на всю хату.
Пашнистий, -а, -е. = пашни́й = пашистий? Попи пашнисті, снопи ряснисті.
Проячати, -чу́, -чи́ш, гл. Прокричать (о лебедѣ).
