Дейне́ка, -ки, м. Словомъ дейнеки впервые названъ пѣхотный полкъ, составленный въ 1657 г. полтавскимъ полковникомъ М. Пушкаремъ изъ всякаго сброда, плохо вооруженнаго. «Пушкарь... собралъ себѣ зъ винниковъ, броварниковъ, пастуховъ и наймитовъ людскихъ полкъ пѣхотній, наименовавши его Дейнеками; которой то полкъ мало въ себѣ имѣлъ товариства зъ добримъ христіянскимъ сумленіемъ, и оружіемъ до войни приличнымъ; но тилко зъ рогатинами, косами і кіями, и изъ сердцами до убійства и разграбленія имѣній людскихъ готовими». (Величко. Лѣт. І. 328). Клобуковская, жалуясь на Подлеснаго, напавшаго на ея домъ съ толпой вооруженныхъ слугъ, представила какъ corpus delicti, оружіе отнятое у убитаго П., она «презентовала» въ судѣ «areum album alias łuk białogrodzki sagittas quatuor atque deinekam alias wegierę»; говорила, что П. стрѣлялъ «per fenestram, baculo, alias wegierą, extrusam». Сопоставляя тексты находимъ, что слова: «дейнека, wegiera и baculum» — синонимы: слѣд. dejneka = дубина, палка, а потому, въ примѣненіи къ козацкимъ отрядамъ, слово дейне́ки должно было означать толпу, вооруженную дубинами. КС. 1889. I. 222. (Замѣтка В. А.). Кулишъ, беря это слово въ томъ же значеніи полуразбойничьяго военнаго сброда, употребляетъ его въ поэмѣ «Великі проводи», относящейся ко временамъ Богдана Хмельницкаго, т. е. до составленія помянутаго полка. Чи то грачі, чи то галіч, чи хижі дейнеки роспускають по Вкраїні загони далекі? К. Досв. 242. Величалися дейнеки будинковим лупом. Ibid. 207.

Дослу́жувати, -жую, -єш, сов. в. дослужи́ти, -жу́, -жиш, гл. Дослуживать, дослужить. Дослужу місяця та й піду додому. Васильк. у.

Жерли́стий, -а, -е. = джерелистий.

Запі́лок, -по́лку, м. ? МУЕ. III. 119, 123, 124. Молода стоїть у заполку, ждучи, поки увійде молодий. МУЕ. III. 96.

Зго́рбити, -блю, -биш, гл. Сгорбить, согнуть. Мене вже давно горе згорбило. Г. Барв. 298.

Куріти, -рію, -рієш, гл. Быть пыльнымъ, пылить. Кропить дощик дороженьку, да щоб не куріла. Макс. Тепер не курітиме, — дощик пройшов. Знов щось куріє, тільки не туди, а відтіль ближче, ближче, пил такий збива. Г. Барв. 74.

Луч-Луч! меж. Крикъ доильницы, отгоняющей теленка отъ коровы.

Люди́ська и людища. Ув. отъ люде.

Посадити, -джу́, -диш, гл. 1) Посадить. Козаченька молодого на ослінці посажу. Чуб. Насип же, матінко, високу могилу, посади, матінко, червону калину. Мет. 95. 2) Засадить. А ми гори посадимо собі виноградом. ЕЗ. V. 242. 3) Истратить попусту. Коли яка копійка йому трапиться, він у тій беседі її й посадить. Г. Барв. 276. 4) — на лід. Поставить въ затрудненіе.

Ряпуха, -хи, ж. = рапавка. Вх. Пч. ІІ. 16.