А́финник, -ка, м. Кустъ, стебли черники, само растеніе, Vaccinium myrtillus.
Белькотання, -ня, с. Болтаніе, лепетаніе, бормотаніе.
Білолиций, -а, -е. Съ бѣлымъ лицомъ, бѣлолицый. Білолиця, кароока і станом висока.
2) Употребл. какъ эпитетъ къ слову мѣсяцъ, замѣняя его. Світить білолиций на всю Україну. Ум. білолиценький.
Гладуха, -хи, ж. Полная, жирная женщина.
Діво́чити, -чу, -чиш, гл. = Дівувати. І я навчусь по сьомій дитині дівочити. Дівочили удвох з Мариною.
К пред. Къ. Съ дат. падежемъ обозначаетъ: а) указаніе мѣста или предмета, къ которому направляется дѣйствіе. Іде к лісу. Ну тебе к бісу! б) опредѣленіе времени, къ которому близится дѣйствіе. Сподівайся мене, серденятко моє, ой к перині Пречистім; як не буду я к первій Пречистій, сподівайся к Миколі. К Великодню сорочка хоч лихенька, аби біленька. Переходить въ нѣкоторыхъ случаяхъ в ґ. Если предыдущее оканчивается, а слѣдующее за к (ґ) слово начинается согласной, то слогъ принимаетъ предъ собою і: ідуть ік лісу; часто то-же бываетъ и для пополненія стиха. Вообще же к (ґ) употребляется не часто (вмѣсто него употребляется до) и преимущественно въ указанномъ опредѣленіи времени и въ бранныхъ выраженіяхъ. Іди к нечистій матері! Туди к лихій годині! и пр.
Кісний 2, -а, -е. = тісний. Кіснії улиці, кіснії, — їхали бояре пишнії.
Насічи, -чу, -че́ш, гл. = насікти.
Приймити, -му, -меш, гл. = приняти.
Тяга, -ги, ж. = вага 2. Іваньківські мужики з тягою їхали.