Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

гладій
гладісінький
гладісінько
гладкий
гладкість
гладко
гладуля
гладун
гладунець
гладунка
гладуха
гладуш
гладущик
гладчати
гладше
гладший
гладючий
глажанка
глаза
глазки
глаїти
глас
гласити
гласний
гластівка
глевкий
глевко
глевтюк
глевтяк
глевтякуватий
гледіти
гледітися
глей
глейкий
глейовина
глейок
глек
глекопар
глембеї
глечатко
глечик
глеюватий
глиб
глибати
глибень
глибина
глибінь
глибка
глибокий
глибокість
глибоко
глибоч
глибоченний
глибочень
глибоченький
глибоченько
глибочиня
глибшати
глибше
глибший
глива
гливий
глидати
глижа
глижка
глизявий
глимання
глимати
глимнути
глина
глинець
глинина
глинище
глинка
глинути
глиняний
глиняник
глинянка
глинястий
глип!
глипання
глипати
глипіти
глипнути
глист
глиста
глистник
глистюк
глистяк
глистянка
глитай
глитання
глитати
глитнути
глицарня
глицарь
глиця
гличка
гліг
глід
гліт
глітно
глоба
глобити
глобок
глобувати
гловарь
гловень
глогинька
глоговий
глод
глодання
глодати
глодина
глодовий
глодянка
гложу
глоїна
глота
глотити
Зво́нпити, -плю, -пиш, гл. Оробѣть, пасть духомъ, смутиться, потерять надежду. Пандар погибель бачив брата, злякався, звомпив, замішавсь. Котл. Ен. V. 73. Не звомпив же й січовик, на п'ядь не одступив і сміло дивиться чоловікові в вічі. Стор. МПр. 10. Всюди про козацьке щастє звонпили. К. ЦН. 277.
Лупи́тися, -плю́ся, -пишся, гл. 1) Спадать (о корѣ), лупиться (о кожѣ), шелушиться. Лупляться ноги, що все в воді. Васильк. у. 2) Выходить изъ яйца (о птенцахъ). Ном. № 13690.
Макі́тра, -ри, ж. 1) Родъ большой глубокой глиняной посуды съ круглымъ дномъ и значительно большимъ дна широкимъ отверстіемъ, употребляющейся для помѣщенія муки, тѣста, масла и пр. и для растиранія соли, пшена и пр. У гуцуловъ макітра болѣе напоминаетъ глубокую мису. Шух. І. 264. 2) Котловина. 3) Переносно: голова у человѣка. І злому Трої супостату макітру одділив од плеч. Котл. Ен. V. 49. Ум. макітерка. Носить дід макітерку, баба сковороду. Грин. III. 314. Ув. макітрище.
Натомість, нато́місць, нато́місь, нар. Вмѣсто того, за то. Він скупий, так жінка натомісь щедра. Лебед. у.
Оберемок, -мка, м. 1) Охапка; вязанка. Оберемок дров. 2) взя́ти на оберемок. Взять въ охапку, на руки, взвалить на плечи. К старій з поклоном приступивши, на оберемок ухвативши, в землянку з валу потаскав. Котл. Ен. V. 62. Візьміть її на оберемок да й несіть.
Переставати, -таю́, -єш, сов. в. перестати, -стану, -неш, гл. 1) Переставать, перестать. Коли ж за тобою плакать перестану. Чуб. Перестала дівчинонька вірненько любити. Мет.у чому. Останавливаться, остановиться на чемъ, перестать, дойдя до чего. Іще ж то жиди-рандарі у тому не перестали: на славній Україні всі козацькі церкви заорандовали. АД. II. 21.чого. Оставлять, оставить что дѣлать. Коли вже ви перестанете того свисту? МВ. 1862. ІІІ. 64). 2) Только несов. в.? Переходить, перебѣгать звѣря, становиться на дорогѣ. Біжіть мерщій униз: там є такі поляни, що можна добре його переставати. Брацл. у.
Пукати, -каю, -єш, гл. 1) Стучать. 2) Лопать, трескать, хлопать. Те крутилось і тріщало, а те пукало й гуло. Стор. МПр. 87. 3) Лопаться, растрескиваться. Коли пукає акация, належиться сіяти кукурузи. ЕЗ. V. 246.
Стишатися, -шаюся, -єшся, сов. в. стишитися, -шуся, -шишся, гл. Утихать, утихнуть, успокоиться. На селі вже гомін стишався. МВ. (О. 1862. І. 173). А щоб ти не стишавсь. Ном. № 3736. Вона лягла стишилась-стишилась, — тіки дух зводиться. Павлогр. у. Ледві вже його розговорила: і цілувала вже, і обнімала, — насилу стишився. МВ. (О. 1862. III. 66). Навіки стишилась. Мил. 165.
Татарський, -а, -е. 1) Татарскій. 2) татарське зілля. Раст. Acorus calamus. ЗЮЗО. І. 109.
Усезнання, -ня, с. Всезнаніе. Всезнаннє обіцяв диявол вві. К. МБ. III. 260.
Нас спонсорують: