Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

гладій
гладісінький
гладісінько
гладкий
гладкість
гладко
гладуля
гладун
гладунець
гладунка
гладуха
гладуш
гладущик
гладчати
гладше
гладший
гладючий
глажанка
глаза
глазки
глаїти
глас
гласити
гласний
гластівка
глевкий
глевко
глевтюк
глевтяк
глевтякуватий
гледіти
гледітися
глей
глейкий
глейовина
глейок
глек
глекопар
глембеї
глечатко
глечик
глеюватий
глиб
глибати
глибень
глибина
глибінь
глибка
глибокий
глибокість
глибоко
глибоч
глибоченний
глибочень
глибоченький
глибоченько
глибочиня
глибшати
глибше
глибший
глива
гливий
глидати
глижа
глижка
глизявий
глимання
глимати
глимнути
глина
глинець
глинина
глинище
глинка
глинути
глиняний
глиняник
глинянка
глинястий
глип!
глипання
глипати
глипіти
глипнути
глист
глиста
глистник
глистюк
глистяк
глистянка
глитай
глитання
глитати
глитнути
глицарня
глицарь
глиця
гличка
гліг
глід
гліт
глітно
глоба
глобити
глобок
глобувати
гловарь
гловень
глогинька
глоговий
глод
глодання
глодати
глодина
глодовий
глодянка
гложу
глоїна
глота
глотити
Бучулька, -ки, ж. Ум. отъ бучуля.
Гу́лі IІ Употребляется какъ глаголъ: гулять. Не плач, дитинко, гулі підемо. Що на нашій та гулиці. все гулі та гулі. Грин. ІІІ. 72. Употребляется какъ существительное: гулянье, бездѣйствіе. Гулі не одного в лапті обули. Ном. № 12559.
На-по́хопі, нар. = на-похваті. Стояв на-похопі заступ, а він його застукав. Н. Вол. у.
Охмолостатися, -таюся, -єшся, гл. Привыкнуть, обойтить. Лубен. у.
Плінуватий, -а, -е. У гребенщиковъ, о рогахъ: съ наростами и пленками. Вас. 163.
Позодягати, -га́ю, -єш, гл. Одѣть (многихъ). Він за свої гроші усіх дітей її позодягав. Васильк. у.
Пообшукувати, -кую, -єш, гл. Обыскать (во множествѣ).
Сліпити, -плю́, -пиш, гл. 1) Ослѣплять. Іще не всіх чортів висліпили, — підемо сліпить. Ном. № 10346, ст. 289. Чужу хату топить, — свої очі сліпить. Ном. № 10315. 2) Засиживаться, медлить. Якого чорта він там сліпить. Ном. № 10932.
Смудитися, -джуся, -дишся, гл. Жариться, печься. Там (у пеклі, в печі) душі ся смудили і чорти їх мішали желізними кочергами. Гн. II. 252.
Спотворювати, -рюю, -єш, сов. в. спотво́рити, -рю, -риш, гл. 1) Уродовать, изуродовать, исказить, обезобразить. Лихо не вморить, так спотворить. Ном. № 2004. 2) Портить, испортить, избаловать. Такий хлопець натуристий. Чи ми його так малим спотворили? А тепер, як чого схотів, так щоб було! Черн. у.