Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

глотно
глубина
глузд
глуздити
глуздівно
глузи
глузик
глузливий
глузливо
глузовник
глузовниця
глузування
глузувати
глузюватий
глум
глумити
глумитися
глуміччати
глумливий
глумливо
глумота
глумування
глумувати
глумуватися
глуп
глупак
глупий
глупина
глупіти
глуптак
глупуватий
глуха
глуханя
глухачка
глухий
глухман
глухнути
глухо
глухота
глуш
глушан
глушець
глушити
глушиця
глушіти
глушка
глушканя
глушко
глушман
глушманка
глушник
глушня
гля I
гля II
гляба
гляганий
гляданка
глядати
глядило
глядівний
глядіти
глядка
глядь!
глядько
глянути
глянутися
гм!
гматати
гматний
гнап
гнати
гнатися
гнений
гнести
гнет
гнетуха
гнеть
гнетючка
гнида
гнидник
гнидявий
гнилець
гнилеча
гнилий
гнилиця
гниличитися
гниличка
гниличчя
гнилка
гнилля
гнилобокий
гниловід
гнилозубий
гнилоїд
гнилоїдити
гнилоїдник
гнилоокий
гнилуша
гниль
гниляк
гнилятина
гниляччя
гнипель
гнисти
гнити
гнихіть
гнів
гніванка
гнівання
гнівати
гніватися
гнівити
гнівитися
гнівливий
гнівливість
гнівливо
гнівний
гнівник
гнівничка
гнівно
Джаву́р, -ра, м. Гяуръ. К. МБ. X. 10. К. Бай. 149.
Докра́ювати, -кра́юю, -єш, гл. = докравати.
Зачина́ння, -ня, с. Начинаніе.
Нава́жувати, -жую, -єш, сов. в. нава́жити, -жу, -жиш, гл. 1) Взвѣшивать, взвѣсить. Наважили чумаченьки та три вози соли. Чуб. V. 1037. 2) Налегать, налечь. А як наважу, двері виважу. Гол. І. 147. Не наважуй дуже на цей бік, а то перекинеш. Кіев. г. 3) Рѣшать, рѣшить. Майорша здавна вже наважила такому не суперечити. Г. Барв. 335. Наважили злі вороги утопити мою душу. Н. п. Коли вже ти (вовк) наважив мене їсти, то починай мене з хвоста. Рудч. Ск. І. 1. 4) Научать, научить, наставлять, наставить. Другого дня пішли панам поклонитись... Пани такі якісь сердиті; а горді — аж надимаються. «Будь покірна» — наважують, — «та до роботи панської щира». МВ. І. 43. 5)руку. Набивать, набить руку, пріучаться пріучиться. Тільки наважиш руку до якої роботи (на заводі), а він тебе взяв та й на друге місце переставив, — от знов починай наважувати руку. Кіев. г.
Парубок, -бка, м. 1) Парень, молодой человѣкъ. КС. 1887. VIII. 767. Уже вони не діти, а вже стали парубок і дівчина гарненькі — великі вже поросли. Рудч. Ск. І. 118. 2) Холостой человѣкъ. Я думала, що він удівець та сам собі живе, а він ще й досі парубок. 3) Работникъ наемный. Мо, каже, останешся в мене за парубка? Чуб. ІІ. 7. Ум. парубонько, парубо́чок. Чуб. V. 10.
Прогортати, -та́ю, -єш, сов. в. прогорну́ти, -ну́, -неш, гл. Раздвигать, раздвинуть, отворачивать; прогребать, прогресть, прочистить. Ой то перепілочка, ой мала невеличка, ой по полю літає, ой комиш прогортає. Чуб. V. 22. Вуса прогортає. Св. Л. 202. Я сніжок прогорну. Мил. 192. Я солому прогортаю, зерняти шукаю. Грин. III. 166.
Продавати, -даю́, -є́ш, сов. в. продати, -дам, -даси, гл. Продавать, продать. Продай, моя мати, коня вороного. Чуб. V. 365.
Тосяти, -сяю, -єш, гл. Бить въ ладоши, плескать, забавлять ребенка. Шейк.
Чмихання, -ня, с. Фырканіе.
Чура, -ри, м. = джура 1. То козак йому промовляє: «Чуро мій, чуро, вірний слуго!» АД. І. 248. Ой як крикнув козак Нечай на чуру малого: «Сідлай, чуро, коня мого, а собі другого». Н. п.
Нас спонсорують: