Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

гонитва
гонитель
гонителька
гонительство
гонити
гонитися
гониця
гонишний
гоній
гонінник
гоніння
гонір
гонкий
гонобити
гоном гнати
гонор
гонористий
гонорний
гоноровий
гоноровитий
гонорство
гонорувати
гоноруватися
гонт
гонтарь
гонтовий
гонук
гончак
гончаренко
гончариха
гончарище
гончарівна
гончарний
гончарня
гончаровий
гончарство
гончарський
гончарь
гончарювати
гончий
гонько
гоня
гоняйло
гоп!
гопак
гопати
гопи
гопка
гопкати
гопки
гопцювати
гора
горазд
гораздувати
горальня
горання
горар
горарь
горб
горбака
горбань
горбастий
горбатий
горбатіти
горбик
горбитися
горбоватий
горбовина
горбок
горбочок
горгач
горгонія
горда
горделивий
гордий
гордина
гординець
гординський
гординя
гордити
гордитися
гордівник
гордівниця
гордій
гордість
гордо
гордовать
гордовина
гордовитий
гордовливий
гордорослий
гордощ
гордування
гордувати
гордуватий
гордуватися
гордун
горе
горел
горелі
горен
горенити
горенько
горецвіт
горецтво
гореч
горечко
горзина
гориквіт
гориніж
горихвіст
горицвіт
горище
горі
горівка
горідчик
горіжний
горізнач
горій
горійше
Басування, -ня, с. Дѣйствіе того, кто басує.
Бланений, -а, -е. Опушенный барашкомъ. На нему сардак чорний бланений. Федьк.
Злототканий, -а, -е. Тканый золотомъ. А ті кирви злототкані всю світлицю укривають. Федьк. І. 125.
Зорювати, -рю́ю, -єш, гл. Спать на открытомъ воздухѣ. Роспитують, хто з чим і відкіля і куди йде, і де зорювали, і де вода краща. Кв. II. 41. Літом у нас товар у полі зорює. Борз. у. Отара отирлувалась і зорює, і чабани поснули. О. 1862. V. Кух. 34.
Крамський, -а́, -е́ = крамний. Крамська сорочка. Гол. Од. 50. Свита крамська. О. 1861. XI. 26.
Надаре́мне нар. Напрасно, тщетно.
Пізній, -я, -є. Поздній. Було се пізньої осени. Г. Барв. 122. Ой жаль мені раннього кування і пізнього літання. Мет. 152.
Потопати, -паю, -єш, гл. Пойти, побрести. Ледве потопав. Рудч. Ск. І. 3.
Приповідувати, -дую, -єш, гл. = приповідати. Ой видавав батенько дочку у чужую стороночку, да заказує, приповідує, щоб сім рік не бувала. Чуб. V. 750.
Стопа, -пи́, ж. 1) Стопа, ступня, слѣдъ ноги. Тілько ми поминули, — вони (лисиці) тоді повставали да так стопа в стопу і біжать. О. 1861. V. 70. Старий показав мені на дві стопи, висічені на тій скелі. Стор. II. 122. 2) Футъ. Пять стопів глини. Федьк. І. 75.
Нас спонсорують: