Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

гнідан
гнідий
гнідити
гнізденце
гніздечко
гніздити
гніздитися
гніздище
гніздо
гніздюк
гній
гнійний
гнійник
гністі
гніт
гнітисрака
гнітити
гнітитися
гнітуха
гнітючка
гнобитель
гнобити
гноївка
гноївня
гноїння
гноїсько
гноїти
гноїтися
гноїще
гнойовий
гнойовик
гнойовисько
гнойок
гноття
гноюватий
гнояк
гнояка
гнояний
гноянка
гноярня
гнузда
гнуздати
гнуздечка
гнути
гнутися
гнучий
го! I
го II
гобелки
гобза
гобзувати
гоблюванка
гов!
говбур
говедо
гов'єдо
говільник
говільниця
говіння
говір
говірка
говіркий
говіронька
говіти
говорити
говоритися
говоріння
говорливий
говоруха
говорушка
говорючий
гогіт
гоголіти
гоголь
гоготання
гоготати
год
годен
годильник
година
годинарь
годинка
годинний
годинник
годинонька
годиночка
годинуватий
годиняр
годити
годитися 1
годитися 2
годі
годівля
годівщина
годко
годний
годованець
годований
годованка
годованок
годовий
годовик
годовини
годовище
годок
годочок
годувальниця
годування
годувати
годуватися
годуля
годун
годунець
годяний
годящий
гоже
гожий
гозеро
гоїння
гоїти
Біржаник, -ка, м. Биржевой извощикъ. Багацько народу зібралось; біржаники стоять і музика грає так що ну! Кв.
Бурмило, -ла, об. 1) = бурмак. Вх. Зн. 4. 2) Прозваніе медвѣдя.
Виплести Cм. виплітати.
Доспіва́ти I Cм. доспівувати.
Ложи́сько, -ка, с. Мѣсто, послѣдъ (у родильницы), Placenta.  
Миши́на, -ни, ж. 1) Тонкій сафьянъ. Канев. у. Полт. г.: сафьянъ изъ испанскихъ овецъ. Вас. 158. 2) Сафьянные зеленые сапоги. Вас. 162. 3) мн. Кожаные штаны изъ овчины молодой овцы. Камен. у.
Піддимка, -ки, ж. Названіе мелкихъ луковицъ, сохраняющихся зимою въ избѣ въ мѣшечкѣ за сволокомъ или надъ печью, а весной высаживаемыхъ; также названіе и выросшаго изъ нихъ лука. Вас. 203. Цибуля піддимка — засушка. Грин. II. 21. Зелена піддимка розрослася. Левиц. І. 28.
Степ, -пу, м. Степь. Тут тобі, серденько, в степу погибати. Мет. 94. Степ широкий. Мет. 69. Послала мене мати в степ пшениці жати. Мет. 21. Степ і степ, ревуть пороги, і могили-гори. Шевч. Ум. степо́к, степо́чок.
Тичити, -чу́, -чи́ш, гл. Втыкать тычины, ставить вѣхи. Угор.
Царяградка, -ки, ж. Родъ турецкой бутылки. Демко вже достав царягрядку — така була в його не з малих пляшечка жбанком, — од якогось турчина чи що собі придбав. МВ. (КС. 1902. X. 144).
Нас спонсорують: