Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

галочка
галу-балу
галуза
галуззя
галузитися
галузка
галузонька
галузь
галун
галунина
галунити
галунка
галуновий
галунчик
галух
галуха
галушечка
галушище
галушка
галушник
галущанка
галь
гальва
гальма
гальміз
гальмо
гальмування
гальмувати
гальовина
гальонка
галювання
галювати
галябарда
галява
галявна
галяпа
галяр
галяра
гам!
гам
гамазей
гамазин
гамазій
гамала
гамалик
гамаликуватий
гаман I
гаман II
гаманець
гаманище
гамановий I
гамановий II
гаманчик
гаманяка
гамарня
гамарство
гамарський
гамати
гамба
гамбарня
гамела
гамера
гамерицький
гамза
гамів
гамір
гамірка
гамірний
гамкання
гамкати
гамкнути
гаморити
гамрити
гамсел
гамселити
гамування
гамувати
гамуватися
гамуз
гамула
гамулець
гана
ганде
гандевери
гандель
ганджа
ганджар
гандзя
гандри бити
ганеба
ганебне
ганебний
ганебність
ганебно
ганетьба
ганжа
ганиба
ганиж
ганити
ганібний
ганок
ганус
ганусівка
ганусковий
ганути
ганца
ганчариха
ганчарище
ганчарний
ганчарня
ганчаровий
ганчарство
ганчарський
ганчарь
ганчарювати
ганчірина
ганчірка
ганчірник
ганчірочка
ганчірря
Баламутно нар. 1) Тревожно, неспокойно. 2) Несправедливо. Декуди говорять: скривився, як середа на п'ятницю, — але то вже баламутно, бо середа не має чого кривитися на п'ятницю, бо обі однаково пісні. ЕЗ. V. 209.
Винівка, -ки, ж. Винная бочка. Вх. Лем. 398.
Ди́кість, -кости, ж. Дикость.
Залюдня́ти, -ня́ю, -єш, сов. в. залю́днити, -ню, -ниш, гл. Заселять, заселить.
Заподі́яти, -ді́ю, -єш, гл. 1) Сдѣлать, причинить. Ні, ні, Господь не заподіє злого! К. Іов. 75. Вівця! Що вона кому заподіє? Мир. ХРВ. 41. — смерть собі. Наложить на себя руки. Сам собі смерть заподію. Кв. Драм. 190. Смерть би собі заподіяв, як би гріха за те не було. Г. Барв. 209. 2) Подѣлать (колдовствомъ). Це їй так було заподіяно.
На́голос, -су, м. Удареніе. Желех. Наголос положити. Поставить удареніе.
Наріка́ти, -ка́ю, -єш, сов. в. наректи, -речу, -че́ш, гл. Соверш. видъ употребляется только при двухъ первыхъ значеніяхъ. 1) Называть, назвать. Своє дитя без сорома байстрям нарікає. Шевч. 21. 2) наречено. Назначено, суждено. Та вже коли наречено емірати, і знахури не відшепчуть. ЗОЮР. II. 289. 3) Горевать, сѣтовать. Потім будеш нарікати, що з бідною оженивсь. Н. п. 4) Попрекать, упрекать. Не вспів отець і мати за молодого сина подружжя поняти, — а зараз стане (син) хлібом-сіллю нарікати. Мет. 349. Ой мені батько так нарікає. Мет. 44. Жінка вже поприбірала, кленучи чоловіка та нарікаючи. Рудч. Ск. II. 128. 5)на кого, на що. Жаловаться, роптать. Ми своїх будем жен наущати, щоб на тебе не нарікати. Н. п.
Попідлещуватися, -щуємося, -єтеся, гл. Подольститься (о многихъ). Вони такі, шо до всіх попідлещуються. Харьк. у.
Приялечати, приялечити, -чає и прияле́чувати, -чує, гл. безл. Итти, быть къ лицу, приличествовать. Рк. Левиц. Тобі чорне убрання не приялеча. Прилуцк. у.
Утискач, -ча, м. Притѣснитель, угнетатель. Шейк.
Нас спонсорують: