Вести, веду, -деш, гл.
1) Вести. Взяла коня за гнуздечку, веде коня у стадницю. Ти вів народ свій, як отару, жезлом Моисея та Арона.
2) — голос. Пѣть, тянуть голосомъ. Лугом іду, голос веду — луже, розвившіся! Як же він високо веде.
3) — мову. Разговаривать, вести рѣчь. Вони тоді саме вели про його мову між собою.
4) — нитку. Выводить нитку.
5) — перед. Предводительствовать, командовать: быть впереди, во главѣ. Господарює Хвесиха, у всьому перед веде, а Хвесько слуха її й поважа. На вечорницях.... у колядці, ніхто як я перед вела.
6) — порядок. Распоряжаться. Тобі, мати, порядок вести.
7) — танок. Cм. танок.
Галанка, -ки, ж. Петля изъ веревки, извѣстнымъ образомъ связанная.
Ґре́чність, -ности, ж. Учтивость, любезность.
Жалі́ти, -лі́ю, -єш, гл. 1) Жалѣть, сожалѣть. Хто любить ревне — жаліє певне. Жалій мене, мій батеньку: милий покидає. 2) Беречь, хранить, жалѣть. Не жалій ухналя, бо підкову загубиш. Хто чужого не жаліє, той і свого не іміє.
Нав'я́зливий, -а, -е. = нав'язкуватий.
Отопити, -ся. Cм. отоплювати, -ся.
Певняк, -ка́, м. Увѣренный. Тепер я виведу коні на степ та й на всю ніч певняк собі, що не будуть у спаші.
Розвихати, -ха́ю, -єш, гл. Раскачать.
Стрібувати, -бую, -єш, гл. Попробовать, попытать. Хлопцеві дуже сі подобало, як коваль зелізо кує, та й каже: «Тату, а ну й я стрібую». Що би його запитали, і що знає, стрібували.
Тмити, тмлю, тмиш, гл. Затемнять, дѣлать темнымъ.
