Духну́ти Cм. духати.
Душа́рка, -ки, ж. и душарь, -ря, м. Въ заговорѣ отъ душі (опухоли на шеѣ) повидимому въ значеніи душительница, душитель. Мав душарь дев'їт синов, мала душарка дев'їт доньок.
Жорсто́ко нар. 1) Жестоко. Помстись над дуками срібляниками, помстись над їх заступником жорстоко. 2) Язвительно, рѣзко.
Лабцювати, -цю́ю, -єш, гл. Хватать въ лапы? Тащить? Хоч старого, хоч малого, — всіх туди лабцюють. (Чорт і смерть людей в пекло).
Людні́ти, -ні́ю, -єш, гл. 1) Начинать походить на человѣка, дѣлаться болѣе похожимъ на человѣка въ физическомъ или нравственномъ смыслѣ. 2) Наполняться, заселяться людьми.
Мо́чар, -ра, м. Топь, низменное съ подпочвенной водой мѣсто. Через мочар до мене йти. На мочарі вівці ходять. Рузя... трохи не загрязла на мочарі.
Напуча́ти, -ча́ю, -єш и напучувати, -чую, -єш, сов. в. напути́ти, -пучу, -тиш, гл. Указывать, указать путь, надоумливать, надоумить. Хиба я напучав їх красти? Сами зробили, а на мене клеплють. Я тебе розважала, напучала, як рідна мати. Тепер я тебе напучу, як помиритися з жінкою. Мабуть нечистий напутив його.
Омиляти, -ля́ю, -єш, сов. омили́ти, -лю́, -лиш, гл. Вводить, ввести въ заблужденіе, обмануть. Чого плачеш, моя мила? Мене доля омилила.
Тягти, -гну, -неш, гл. 1) Тянуть, влечь, тащить. Ото вона за віровку та давай тягти. Твої слова — потопы води: лестять і тягнуть у безодню. Тягни, кобило, хоч тобі й немило. 2) Вытягивать. З живих здирали шкуру.... жили тягли. 3) Притягивать. Земля тягне до себе хату й звіря, й чоловіка, й воду. 4) Пить. І брагу кухликом тягли. 5) Сосать. Дивиться, батько (упирь) встав і з крайнього почав кров тягти. 6) Эксплоатировать, выжимать. Жид брехнею живе, все з нас тягне. 7) Держать чью сторону, быть на чьей сторонѣ. Не тягнеш ти за беззаконних, що прикриваються законом. 8) Относиться, причисляться. Село Токарі тягнуть до Бешкинської волости. с. Драбівка до Дерепківця тягне. Дорожня тягне до нашої волости. 9) біду тягти. Бѣдствовать. Приходиться до кінця віку біду тягти. 10) до права тягти. Призывать къ суду. Син вітця до права тягне, донька на матір гнів піднімає.
Уриватися I, -ваюся, -єшся, сов. в. увірватися и урватися, -рвуся, -вешся, гл. 1) Отрываться, оторваться, вырываться, вырваться, обрываться, оборваться, перерываться, перерваться, прерываться, прерваться. Як ухо ввірветься, то й збан розіб'ється. Одна (струна) вже й увірвалась. Батіг не нитка — не увірветься. Урвався і рід Вишневецьких. увірвався бас, увірвалася нитка, удка (кому). Прекратилась возможность. Вже Терешкові ввірвалось нитка верховодити. Тоже значеніе имѣетъ выр.: уже йому ввірвалось. розмо́ва увірвалася. Прекратился разговоръ. 2) Вырываться, вырваться. Я піймав його та й веду за руку, а він усе вривається од мене, все наче огинається, а далі вирвавсь і побіг. 3) Срываться, сорваться, упасть съ высоты. Беруться за руки колом і перекручуються, приспівуючи:... «держіться кріпко: як хто увірветься, тому не минеться», — а ж поки хто увірветься, — тоді знов. А той, що сидів на трямку, як увірветься з того трямка! Як ти в мене ночував, то з полу ввірвався.
