Ди́хати, -хаю, -єш а также: ди́шу, ди́шеш, гл. 1) Дышать. Гадина в його словах дихає. Мовчи та диш! Над ним воли своїм духом дихали. Горе ж мені на чужині, — аж мій дух не дише. Важки́м ду́хом ди́хати на ко́го. Злобствовать, имѣть непріязненныя чувства къ кому либо. Важким духом дише. Міщане вже давно на городове козацтво да на старшину важким духом дихали. 2) Вѣять. Ой у полі вітер дише, билину колише.
Жа́литися, -люся, -лишся, гл. 1) Жаловаться. Ніколи не жалиться, і не бачила зроду я, щоб вона плакала. Жа́лься, Бо́же! Сохрани, Богъ! Помилуй, Богъ! Будь милостивъ, Боже! Жалься, Боже, чого доброго. Жалься, Боже, старенької неньки, що з дочкою ще не нажилася, слізоньками гірко облилася, що дочкою ще не навтішалась, сиротою у хаті зосталась. 2) Съ измѣнен. удар.: жали́тися. Жалиться, жалить. Кропива жалиться.
Жилба́, -би, ж. Житье. Добра жилба, коли сварки нема. Ум. жилбонька.
Зго́нити, -ню, -ниш, гл. 1) = зганяти. Бідний брат став їх згонить, — вони не встають. Біжать згонити овець, що ростеклися по всій царині. 2) Очищать зерно, уже провѣянное, отъ кусочковъ колоса, соломы и пр. Та він то навіяв і велику купу, та ше не згонив.
Здрабисува́ти, -су́ю, -єш, гл. Изрыть. Кури увесь мій город здрабисували.
Лощовина, -ни, ж. Лощина.
Прионадити, -джу, -диш, гл. = принадити.
Солодіти, -ді́ю, -єш, гл. Солодѣть, бродить.
Сподок, -дка м., мн. ч. спідки.
1) Та часть курительной трубки, въ которую вставляется чубукъ.
2) Маленькая тарелочка.
3) спідки закладати в хижі. При закладкѣ хаты класть въ углы различныя вещи: зелье, стекло, соль, деньги.
Тань, -ні, ж. Оттепель? Як у тань тане. у тань піти, стати. Пропасть, исчезнуть (о деньгахъ, богатствѣ и пр.).
