Гомоні́ти, -ню́, -ни́ш, гл. 1) Говорить. Зібралася уся громада, посіли, гомонять. Дай тобі, Боже, щоб ти тихенько гомонів, а громада тебе слухала. Руками гомоніти. Шутливо: писать. 2) Шумѣть, кричать; производить глухой шумъ. Кажи, та не гомони дуже. Сині хвилі гомоніли. Гомоніла Україна. Широкий Дніпр не гомонить. Байрак гомонить. 3) Поговаривать. От і тепер гомонять, що Трубихівна ходить до своїх сиріт дітей.
Ґратя, -тя, с. соб. Старые вещи, старый хламъ.
Калюжа, -жі, ж. Лужа, грязь. Не шукай моря, у калюжі втопишся. Зараз, чи калюжку вбачать де на дорозі, — так у калюжу і лізе в кармазинах. Ум. калюжка. Калюжка після вчерашнього дощику.
Нузда, -ди, ж. Узда. Ум. нузде́чка. Пан і посадить його верхи на свої коліна... а воно тільки: «но, косю, но!..» та за панові вуси й візьметься, наче за нуздечку.
Попідперізуватися, -зуємося, -єтеся, гл. Подпоясаться (о многихъ).
Ротяка, -ки, м. Ув. отъ рот.
Синятка, -ки, ж. Сортъ плахти, запаски. Що в лянній сорочці, а в плахті синятці. Ум. синяточка. Запасочка синяточка.
Тупоходий, -а, -е. О лошади: имѣющій медленный шагъ. Кінь тупоходий.
Шемтіти, -мчу, -тиш, гл. Шуршать, производить шорохъ.
Штрик меж.
1) Для выраженія пырянья, укола. Штрик його в бік.
2) Для выраженія прыжка. Чорт.... штрик у воду. Почерез більшу (колоду) штрик.
