Відступатися, -паюся, -єшся, сов. в. відступитися, -плюся, -пишся, гл. 1) Отходить, отойти, сходить, сойти съ дороги. Одступіться, вороги, із князевої дороги. Мет. 228. Еней від неї одступався, поки зайшов через поріг. Котл. Ен. І. 2) Отступаться, отступиться, отстраняться, отстраниться. Як у сироти пшениця родила, тоді сироту родина любила, а як у сироти кукіль уродився, тоді од сироти ввесь рід одступився. Чуб. V. 449.

Зносити, -шу, -сиш, сов. в. знести, -су, -сеш, гл. 1) Сносить, снести съ чего либо внизъ или съ какого либо мѣста. «Зносьте худобу!» А добра ж то повнісінький віз, іще й намисто товсте. Стали зносить. Рудч. Ск. II. 58. Тиха вода, тиха, бережечки зносить. Мл. л. сб. 329. А далі і знесло млинок. Хата. 51. 2) Снашивать, снести изъ разныхъ мѣстъ въ одно. 3 нечистою силою збірає і зносить людям гроші. Стор. МПр. 169. 3) Сносить, снести снизу вверхъ. Зніс на горище мішок з половою. Зносють на віз скриню. Грин. III. 546. 4) Поднимать, поднять, возносить, вознести. Високо к небу очі свої зносять. Гол. І. 34. Як знесете вгору сина. Єв. І. VIII. 28. 5) Рубить, срубить, срѣзать, снять. Так живо ниву знесемо. Хата, 103. Тобі голову знесу по самі плечі. Рудч. Ск. І. 45. 6) Переносить, перенести, выносить, вынести, вытерпѣть. Ой як важко сплисти море, то так тяжко знести горе. Мл. л. сб. 260. Гаразду знести не може, а біду терпить. Ном. № 2208. 7) Уничтожать, уничтожить, упразднять, упразднить, отмѣнить. Мало не пів села пожежа знесла. Г. Барв. 456. Їхній приговор знесуть. Павлогр. у. Хвалиться знести всю шляхту й панство. К. ЦН. 256. 8). Только сов. в. О яйцахъ: снести. Та була в їх курочка ряба, та злізла на поличку, та знесла яєчко. Чуб. III. 107. 9) зносити мислі, зносити мислям. Думать. Я до тебе не говорю, тілько мислі зношу. Чуб. V. 327. Мислоньки мене зносять. Грин. III. 246. 10) — голово́ю. Быть въ состояніи по своему уму сдѣлать что-либо, соображать, сообразить, уразумѣть. Чи він би ж громадське діло зніс головою. Кіевск. у. Що ж вам, свату, вражу я? Їй Богу й головою не знесу. Грин. ІІ. 208. 11) охо́та зносе. Охота есть, берегъ. Як зносе його охота ковалювати, най учиться. Камен. у.

Миту́тя, -ті, ж. ? Отто ще митутя: ні дома, ні тута (дурне і дома, і тута). Ном. № 6311.

Нало́га, -ги, ж. 1) Привычка, обыкновеніе, повадка. У нього налога пити горілку. 2) Отягощеніе, притѣсненіе. (Чорт у пеклі) мучив дармо, у всіх ярма з шиї не злізали, струп на плечах, бо по печах в ад дрова возили... Щоб скакали, не брикали, — кладуть в рот удили, сікуть плітью, щоб там митью ступою ходили. Всю налогу скоро Богу донесли во уші: не забарив, ад розорив, випустив всі душі. Пасх. вірша. КС. 1882. IV. 171. 3) Толпа, давка; напоръ, натискъ. Там налога така, що трохи пана не звалили, так налягли. Черк. у.

Наспоряти, -ря́ю, -єш, сов. в. наспори́ти, -рю́, -риш, гл. 1) Пріобрѣтать, пріобрѣсть, запасать, призапасить. Желех. 2) Доставлять, доставить, снабжать, снабдить въ изобиліи. Вх. Зн. 40.

Повнонька, -ки, ж. Ум. отъ повни́ця.

Рівноправний, -а, -е. Равноправный. О. 1861. VIII. 90.

Солодовник, -ка, м. Дѣлающій солодъ.

Судома, -ми, ж. Судорога, корчь.

Хрусь! меж. Выражаетъ звукъ хрустѣнія, треска, удара. Він так ріже, так ріже, коли це хрусь — аж ножик і вломивсь. Кобел. у. Чує: хрусь-хрусь під ногами то пісок, то паліччє. Г. Барв. 519. Прямо москаля в лоб хрусь! Грин. II. 207.