Заклика́ти, -ка́ю, -єш, сов. в. закли́кати, -чу, -чеш, гл. 1) Приглашать, пригласить, зазывать, зазвать. На хліб, на сіль людей закликають. Я шавлію пересію, руту перстачу, — кого люблю та кохаю, — до себе закличу. Як у лісі була хата, то вона боялась сама ночувати і пішла в село, щоб закликати дівчат. 2) Произносить, произнести божбу, клятву, обѣтъ. Крім постів, уставлених церквою, закличе собі гуцул по перебутій хоробі або з иншої нагоди осібну божку (піст) в скоромний день.
Недоріка, -ки, об. = недомова. Повести за віком, за німцями недоріку, сліпую каліку.
Позмивати, -ва́ю, -єш, гл. То-же, что и змити, но во множествѣ. Позмивай лави. Позмивала дітям голови.
Покалатати, -та́ю, -єш, гл. Позвонить; постучать въ колотушку. Покалатай трохи, а я піду в хату погріюся.
Поколінниці, -ниць, ж. мн. = доколінниці.
Понабудовувати, -вую, -єш, гл. Настроить (во множествѣ).
Понастовбурчувати, -чую, -єш, гл. То-же, что и настовбурчити, но во множествѣ.
Тягельце, -ця, с. Ум. отъ тягло.
Учетверо нар. Вчетверо. Мені, попові, звісно, учетверо против простого, дякові — удвоє.
Цвітин, -ну, м. = цвіт 1, 2. Зроблю тобі хатину з рожевого цвітину.
