Горі́ти, -рю́, -ри́ш, гл. 1) Горѣть. Коли Бог не годить, то й огонь не горить. Без підпалу й дрова не горять. Гори́ть, як сліпи́й ди́виться, — совсѣмъ не горитъ. Як мо́кре гори́ть. Плохо, вяло идетъ работа., дѣло. Шку́ра гори́ть (на кому). Горячій, непосѣдливый (кто). 2) Быть въ жару, имѣть повышенную температуру (о больномъ). Болітимеш, горітимеш, смерти бажатимеш. 3) Блестѣть, горѣть. Погас місяць, горить сонце. Базари, де військо, як море червоне, перед бунчуками бувало горить. Надо мною з своєю божою красою гориш ти, зоренько моя. 4) Пылать желаніемъ, сильно желать чего. До кужіля рука болить, до горілки душа горить. 5) Горю́-горю́ пень. Присловье въ игрѣ въ щітки.
Зав'Яли́ти, -лю, -лиш, гл. = зв'ялити. Не зав'ялив би свої літа молодії, як тепер в'ялить.
На́діжна (корова). Стельная. Бугаї... скачуть на корови... від чого корови стають надіжні.
Обітріти, -рію, -єш, гл. = обвітріти. Станьмо тутечка підождімо, поки сонце обітріє. Дума. Що воно таке, Архипе, обітріє?.. — Се як вітром перейде під час ісходу сонця, от сонце і обітріє.
Попровадити, -джу, -диш, гл. Потащить, понести, повезти. І попровадили тих братів на Сібір.
Проламувати, -му́ю, -єш, сов. в. пролама́ти, -ма́ю, -єш, гл. Проламывать, проломить. І проломавши (стелю), спустили ліжко. Проламав (у лісі) стежку.
Слівце, -ця, с. Словцо. Хазяїн вряди-годи промовляв слівце.
Смоловий, -а, -е. Сосновый. У тебе хата дубовая, у мене смоловая.
Чинбарь, -ря, м. Кожевникъ.
Шпак, -ка, м.
1) Скворецъ. Ловить, як кіт шпака. Шпака вбити. Дать промахъ. Е, як би то так, а то вб'єте шпака такого, що ну! шпака удрати. Вздремнуть.
2) Названіе вола.
3) головка у винта. Ум. шпаконько, шпаченько, шпачо́к. Біля села Жабокрича, де ляхи стояли, три козаків, як шпаконьків, на паль повбивали.
