Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

гнітити

Гнітити, -чу, -тиш, гл. 1) Давить, прессовать, нагнетать. Камінюка гнітила. Стор. МПр. 21. Гнітили сир. Левиц. І. 466. 2) — терен, сливи. Сохранять на зиму въ кадкѣ съ водой, надавивъ сверху тяжелымъ деревяннымъ кружкомъ. Гнічені сливи. Чуб. II. 29. 3) Угнетать. Усе, що гнітить чоловіка в занедбалім товаристві. Стор. 4) гнітити хліб. Подрумянивать. Чуб. І. 123. (Чтобы хліб гнітити, беруть немного соломы, зажигаютъ и кладутъ на припічку). 5) Бить. Як начали вони її гнітить тими молотами. Чуб. II. 263. 6) гнітити на серці. Скрывать въ душѣ тяжелое чувство. Бачу я та мовчу: усе на свойому серці гнічу. Кобел. у.
Джерело:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 1, ст. 294.
Переглянути оригінал сторінки
Показати оригінал сторінки Словника української мови Грінченка зі словом "ГНІТИТИ"
Сховати оригінал сторінки
Сховати оригінал сторінки Словника української мови Грінченка зі словом "ГНІТИТИ"
Відправа, -ви, ж. 1) Богослуженіе, служеніе. Кончилась відправа, вона (панночка) пішла з церкви. Рудч. Ск. II. 47. Попи добилися копійки і за одправи принялись. Мкр. Г. 70. відправу правити, чинити. Служить (въ церкви). Почали велику одправу правити. Рудч. Ск. II. 31. Сліпий старець чинить у дому Божому одправу. МВ. І. 16. 2) Отпускъ. Козак молоденький о відправу просить: «пусти ж мене, пане, звідси на Волиня». Гол. І. 104.
Ґоспо́да, -ди, ж. = Господа. Желех.
Полом'ячко, -ка, с. Ум. отъ полом'я.
Поодл.. Cм. повідл..
Потакайло, -ла, с. = потакач. Се чоловік потакайло. Полт. г.
Потуга, -ги, ж. 1) Сила, мощь. Царство Боже прийде в потузі. Єв. Мр. IX. І. Перемогла б нечисту силу ти пречистою потугою своєю. К. Дз. 166. 2) Военная сила, войско. Та підтягай, малий джуро, та попруги стуга, бо буде ж нам, малий джуро, велика потуга. Мет. 401. А я (Богд. Хмельн.) ляхів не боюся і гадки не маю, за собою великую потугу я знаю, іще й орду татарськую веду за собою. Гол. І. 4. 2) потугу чути. Предчувствовать бѣду (отъ какой либо силы). Не лай мене, — каже кінь, — як мені не вбиваться (в землю), коли я потугу чую. — Яку ж ти потугу чуєш? — пита хлопець. — А таку: як насипле мати тобі борщу, то ти не їж та за вікно вилий, бо як попоїси, то більш тобі не жить. Грин. І. 150. Ум. потугонька. Десь на свою головоньку потугоньку чую. Рудч. Чп. 185.
Скіпець, -нця́, м. Ямка такой глубины, сколько захватить лопата. Мнж. 192. Ямка для обозначенія границы земли. Херс. у.
Устид, -ду, м. Стыдъ. Йому такий встид, як тій кобилі, що віз переверне. Ном. № 3171.
Цокотати, -чу, -чеш, цокотіти, -чу, -тиш, гл. 1) = цокати. Дріжить, як мокрий хірт, зубами, знай, цокоче. Греб. 385. 2) Стрекотать. На моїй дерезі тільки цвірінькають горобці та цокотять сороки. Левиц. І. 119. 3) Говорить быстро, высокими нотами. Дівчата, мов ті сороки, цокотали. Шевч. 454. Не та стала дівка: до хлопців цокоче, як ясочки грають Марусини очі. Греб. 393. «Нікчемний той рід жіночий, каже: все б їм гуляти! Гуляють та цокочуть, як ті сороки. МВ. І. 83.  
Шамкати, -каю, -єш, гл. Ходить проворно.
Словник української мови Грінченка / Словарь украинского языка Гринченко. Тлумачення слова / Значение слова ГНІТИТИ.
Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі словника. Зареєструватися або Увійти.