Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

безус
безусий
безуставичне
безуставичний
безуставично
безух
безухий
безушча
безхатник
безхатній
безхатько
безхвостий
безхитрий
безхлібний
безхліб'я
безхмарний
безхмарно
безцін
безцінний
безцінь
безчасу
безчеревий
безчережний
безчесний
безчестити
безчесть
безчестя
безчисна
безчуственний
безчуття
безшабельний
безшлюбний
безштанько
безщадний
безщадно
безщасний
безщасниця
безщастя
безя
без'язикий
без'язичник
бейбас
бейдак
бейдуля
бейкання
бейкати
бейкатися
бейла
бека
бекання
бекас
бекати
бекатися
бекет
бекеша
бекешка
беку
белбас
белебенити
белебень
белеґа
белей
белелюга
белендіти
белечка
бельбас
бельбахи
бельбехи
бельбухи
белька
белькнути
белькот
белькотання
белькотати
белькотіння
белькотіти
белькотня
белькотун
белькотуха
бельок
беляха
бемба
бембух
бемкати
бемул
бендзь
бендюга
бендюжина
бендюжний
бендюжник
бендюх
бенеберя
бенеря
бенкет
бенкетарь
бенкетний
бенкеток
бенкетування
бенкетувати
бентег
бентежити
беньдюга
бенькет
бенькетарь
бенькетний
бенькетування
бенькетувати
бер
бер! II
бербениця
бербівка
берва
бервення
бервено
бервенчастий
бервина
бервінковий
бервінок
бергамота
берда
Брусувати, -сую, -єш, гл. Ѣсть что либо не жидкое. Сідайте, дружечки, мої голубочки, та без сорома брусуйте, а ти. старосто, їм батуй! Кв. 2) «Размягчать и разминать кожу при посредствѣ бруса изъ точильнаго камня» (у кожевниковъ). Вас. 157.
Гадячий, -а, -е. 1) = гадовий, гадючий. Мил. М. 48. Сім голов гадячих. Гн. І. 22. 2) гадяче зілля. Раст. Veronica chamaedrus. Вх. Пч. II. 37.
Доку́ча, -чі, ж. = докука. Стали раду радити, кого в некрути взяти; взяли би-сьмо багача, буде пану докуча. Чуб. V. 977.
Дон, -на, м. = донець. Якийсь дон кашу міша в казанах ложкою. О. 1862. І. 76.
Замі́т, ме́ту, м. = замет.
За́силка I, -ки, ж. Пища, что-либо подкрѣпляющее силы — пища или напитокъ. Желех.
Кліщ, -ща́, м. Насѣк. Клещь. Кліщі з дуба поспадали, головоньку покусали. Н. п. кліщ вівчий. Овечій клещъ. Melophagus ovinus. Вх. Лем. 425.
Козаченько, -ка, м. Ум. отъ козак.
Припудити, -джу, -диш, гл. 1) Притащить. Припудив такий мішок вівса, що здається треба добрих двох. 2) Напугать. Хлоп'я крало яблука, а я як припудив його, то воно аж п'ятами накивало.
Цідити, -джу, -диш, гл. 1) Процѣживать, цѣдить. А я тиї корови співаючи дою, а я теє молоко танцюючи ціжу. Чуб. V. 493. 2) Наливать струей.
Нас спонсорують: