Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

безправно
безправство
безпремінний
безпремінно
безприпорий
безпритомний
безпритульний
безприхильний
безпричальний
безпричасний
безпробудний
безпросвітний
безпросвітній
безпупий
безпутний
безпутній
безпутство
безпуття
безп'ятий
безп'ятко
безрадісний
безрахубний
безребрий
безриб'я
безрідний
безрідник
безрік
безробітній
безробіття
безрога
безрогий
безрода
безрозумний
безротий
безрукавка
безрукий
безсед
безсердечний
безсердечність
безсердий
безсердний
безсилий
безсиліти
безсилка
безсилля
безсилок
безсилочка
безсильний
безскоромник
безславний
безславно
безслідний
безслідно
безслізний
безсмертки
безсмертний
безсмертник
безсмертність
безсонний
безсонниця
безсоромітний
безсоромітно
безсоромний
безсоромність
безсоромно
безстаточно
безстидний
безстидник
безстидниця
безсторонний
безсторонність
безстрашний
безсуд
безсуддя
безсудний
безсудниця
безсудно
безсумлінний
безсумлінник
безсумлінність
безсумлінно
безсумний
безсумно
безсуперечний
безсуперечно
безсчастя
безталанний
безталанник
безталанниця
безталання
безтільний
безтолочний
безтравиця
безтравний
безтямний
безтямність
безубитно
безуважний
безуважно
безувір
безувірів
безувірка
безувірний
безувірство
безувірський
безугавний
безугавно
безум
безуман
безумірний
безумірно
безуміти
безумний
безумниця
безумно
безумовний
безумовно
безумство
безупинний
безупинно
Дре́во, -ва, с. = дерево. Грин. ІІІ. 690. А зузуля стрепенула, в темний луг полинула, сіла собі на високім древі. Мет. 256. Над водою посажене древо зеленіє. Ум. дре́вко. Помости гніздечко й у садочку, на високім древку, на яворку. Чуб. V. 850.
Зату́ркати, -каю, -єш, гл. 1) О голубяхъ: заворкотать. Гілля до гілля прихилилось, затуркали горлиці. Стор. І. 100. 2) Заговорить быстро. От як затуркали, затуркали, бо, звісно, як наші молодиці, скілько їх не буде, та як заговорять разом усі в один голос, так нічого і не второпаєш. Кв. І. 134. 3)го́лову. Сбить съ полку, затуманить (голову).
Заца́ринський, -а, -е. Находящійся за цариною. У нас аж три ватаги: низянська, горянська й зацаринська. Луб. у.
Котолупня, -ні, ж. Мѣсто, гдѣ убиваютъ и обдираютъ кошекъ, а въ переносномъ смыслѣ — мѣсто пытокъ.
Лице́, -ця́, с. 1) Лицо. Гарна, хоч з лиця води напитись. Ном. № 8450. До лиця. Къ лицу. Ном. № 11169. з лиця́ спасти, упасти, на лиці упасти, — змарніти. Похудѣть въ лицѣ. Розважали матусеньку, таки з лиця спала. Мет. 22. Невістка скаржиться. а на лиці не змарніла. Ном. № 9899. в лиці мінитися. То краснѣть, то блѣднѣть (о лицѣ). В лиці міниться, здрігається, труситься. МВ. ІІ. 51. 2) Только во мн. лиця, лиці. Щеки. Як була я молодиця, — цілували мене в лиця. Н. п. Як сміється було, то на лицях аж ямочки стають. Св. Л. 103. Одним відром зачерпнула, а за другим утонула, нехай щуки їдять руки, а плотиці — лілі лиці. АД. І. 313. 3) Лицевая сторона. Грошам лиця нема. Ном. № 11113. Хоч на лице, хоч на виворот, то все однаково. Кобел. у. одним лицем вода. Сплошь вода. Мнж. 169 4) Деревянная матрица узора для набойки холста. Вас. 192. 5) Улика. Так що, як він і бив його, але в його нема ніякого лиця, знаків нема. Брацл. у. Ум. личко, личенько. Бо не довго, чорнобриві, карі оченята, біле личко червоніє, недовго, дівчата. Шевч. 12. Як усаду вишня ягідками рясна, — молоденька дівчинонька на личеньку красна. Чуб. V. 9. Най погляну на ті личка, що палахкотять, на ті очі, очі чорні, що вогнем горять. Рудан. І. 19. У ваших чоботях шкура на личко поставлена. Лебед. у. Въ Галиціи съ измѣн. удареніемъ: личко — верхняя сторона нагольнаго тулупа. Гол. Од. 18.
Позначатися, -ча́юся, -єшся, сов. в. позначи́тися, -чу́ся, -чи́шся, гл. 1) Обозначаться, обозначиться. 2) Сдѣлаться, стать замѣтнымъ. Левиц. ПЙО. І. 482. І не позначилось ні трохи, а скілько уже брали. Иногда прямо въ значеніи: уменьшиться на видъ. Наче і їмо не сито, а сала в бодні дуже позначилось.
Покій I, -ко́ю, м. Покой, миръ. дати по́кій, дати чистий по́кій. Оставить въ покоѣ. Дай їй покій! Чуб. V. 273. Та дай мені чистий покій... Я не маю коли і в голову пошкрябатись. Св. Л. 202.
Роспалювати, -люю, -єш, сов. в. роспали́ти, -лю, -лиш, гл. 1) Разжигать, разжечь. Роспалити люльку. Кв. Своє серце распаливши.... Чуб. III. 21. Мене розбой распалив: хоть би батька, то б убив. Чуб. V. 741. 2) Растопить (печь), развести (огонь). Вона в печі роспалила. МВ. ІІ. 25. Наймит роспалив багаття. Левиц. Пов. 109.
Топкуватий, -а, -е. Нѣсколько топкій. Топкуватий сніг. Павлогр. у.
Трусниця, -ці, ж. Лихорадка. Вх. Зн. 71.
Нас спонсорують: