Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

блюзнірство
блюзнірський
блюзнути
блюхавина
бля
блявкати
блявкнути
блягузкати
блягузниця
блякати
блякнути
блякувати
бляск
блят
бляха
бляхарня
бляхарство
бляхарський
бляхарь
бляхівка
бляхман
бляхувати
бляшаний
бляшанка
бляшечка
бляшка
бо
бобалька
бобальчаки
бобачик
бобер
бобик
бобина
бобирець
бобирчик
бобирь
бобище
бобівник
бобковець
бобковий
бобовий
бобовиння
бобовиця
бобовник
бобовх
бобов'янка
бобок
боборунка
бобрик
бобричок
бобро
бобровий
бобровик
бобровник
бобруниця
бобрунка
боб'ястий
бов!
бованіти
бованячити
бовван
бовванський
бовгар
бовгарка
бовгарь
бовдур
бовкало
бовкання
бовкати
бовкнути
бовкун
бовкунчик
бовкунчя
бовт
бовтати
бовтатися
бовтач
бовтиця
бовтнути
бовтун
бовть!
бовтюк
бог
богад
богарадити
богатий
богатіти
богдай
богданка
богила
богинин
богиня
богів
богмитися
богобійний
богобійність
богобійно
богобоязливий
богобоязливо
богобоязний
богобоязно
богобоящий
боговгодниця
богодавець
богодухновенний
богозневага
боголюбець
боголюбний
боголюбно
богомаз
богомазів
богомати
богоматір
богомілець
богомілка
богомілля
богомільний
богомільниця
богоненавидник
богоносець
Вимітати, -таю, -єш, сов. в. вимести, -ту, -теш, гл. Выметать, вымести. Вимети хату. Шевч. 132.
Вишивати, -ва́ю, -єш, сов. в. вишити, -шию, -єш, гл. 1) Вышивать. Не жаль мені хустиночки, що я вишивала. Мет. 18. 2) Истрачивать, истратить на шитье. Ниточку шовку вишила. Грин. III. 485.
Дзиґа́рний, -а, -е. Часовой. Дзиґарна стрілка. Біл.-Нос.
Ду́ло, -ла, с. Дуло. К. Досв. 215. Пропаде, мов порошина з дула, тая козацька слава. Макс. (1849), 59.
Квашення, -ня, с. Квашеніе.
Неплідний, -а, -е. Неплодный, безплодный. Елизавета була неплідна. Єв. Л. І. 7. Перва його жінка була неплідна, а се вже з другою дав йому Господь на старість утіху. Г. Барв. 163.
Повирімнювати, -нюю, -єш, гл. = повирівнювати.
Погребарь, -ря, м. Могильщикъ. Вх. Зн. 51.
Струхнути, -хну, -неш, гл. = струснути. Коли б струхнув хоть головою. Котл. Ен. II. 31.
Урубати, -баю, -єш, гл. 1) Нарубить небольшое количество. Сиди ж ти, дочко, а я піду, дровець урубаю. Рудч. Ск. II. 66. 2) Ранить рубя. 3) Имѣть достач очную силу, остроту для того, чтобы быть въ состояніи рубить — говорится какъ о человѣкѣ, такъ и объ инструментѣ. Та він сього не вруба, — нема в його сили. Аби якою сокирою дуба не врубаєш. Ні стругом не встругати, ні сокирою не врубати. Грин. І. 237.
Нас спонсорують: