Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

білогрецький
білогривець
білогривий
білогруд
білогрудець
білогрудий
білогрудик
білогрудчик
білогубий
білогузка
білозерець
білозір
білозірець
білозірка
білозор
білозорець
білозорий
білозубий
білок
білокопитий
білокост
білокрилець
білокрилий
білолиций
білоніг
білоніжка
білоногий
білоок
білоплечий
білорів
білоріпа
білорогий
білорукий
білорум'яний
білоручечка
білоручка
білослива
білотарчик
білотурка
білоусий
білохатий
білохвостий
білочка
білочник
білошка
білток
білування
білувати
білуватий
білуватися
білуга
білужий
білужина
білуха
білченя
білш
біль I
біль II
біль III
більмак
більмач
більмачок
більмо
більмовий
більовий
більчок
більш
більшати
більше
більший
більшина
більшити
більшість
білюга
білюх
білющий
біля
білявий
білявина
білявиця
білявіти
білявка
білявша
біляк
біляний
білянка
біляр
білястий
білячий
бім-бім!
бімбувати
бір I
бір II
біржа
біржак
біржаник
біржовик
бірмак
бірник
бірок
бірувати
бірше
біс
бісдерево
бісеня
бісик
бісиний
бісів
бісіянський
біскуп
бісма
бісний
бісновистий
біснуватий
біснуватися
бісовський
бісовщина
бісота
бісурка
бісурман
Ду́ксати, -саю, -єш, гл. Бить, пихать кулаками въ бока и грудь. Як почала вона мене дуксати, та все не б'є по голові, або по морді, а все дуксає в груди. Екатер. у.
Заки́хкати, -каю, -єш, гл. Засмѣяться сдержанно.
Зви́сока нар. 1) Высоко, на возвышенномъ мѣстѣ. Ой як мені тих дружечок позбірати, ой де мені їх звисока посажати. Мет. 158. 2) Съ вышины. Твій престол во віки вічні звисока сіяє. К. Псал. 108.
Здихну́ти Cм. здихати 1.
Клюпа, -пи, ж. 1) Боекъ, песть въ ножной ступѣ, толчеѣ. Шух. І. 161, 162. 2) Обыкновенная ступа, толчея. Шух. І. 104.
Кугик, -ка, м. = сова, Athene noctua. Вх. Лем. 429.
Ли́бити, -блю, -биш, гл. Брать? собирать? Ходив (торгувати)... та добре либив гроші. Мкр. Г. 45.
Підтюпцем нар. Бѣгомъ, рысцой. І в ратуш підтюпцем сунулись. Котл. Ен. IV. 52.
Позманювати, -нюю, -єш, гл. Сманить (многихъ). Ота городська пройда багато дівчат позманювала, щоб ішли в город. Кіевск. у.
Цокувати, -кую, -єш, гл. 1) Изумляться, остолбенѣвать. Вх. Уг. 274. 2) цоку́ють ко́ні. Лошади не хотять везти. Вх. Уг. 274.
Нас спонсорують: