Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

дихи
дихнути
дихтіти
дихтувати
дича
дичавіти
дичак
дичина
дичка
дичко
дичок
дишель
дишельний
дишкант
дишкула
дишлевий
диявол
дияволенний
дияволів
диявольський
диякон
диямент
діамант
діамантовий
діб
дібрівка
діброва
дібровистий
дібровний
діва
дівасенька
дівася
дівати
діватися
діваха
дівенна
дівер
діверів
діверка
діверко
діверь
дівина
дівин-вечір
дівиця
дівич-вечір
дівич-вечіровий
дівище
дівка
дівнян
дівойник
дівока
дівонька
дівоснуб
дівоснубний
дівота
дівоха
дівоцтво
дівоцький
дівочий
дівочити
дівочка
дівошлюб
дівощина
дівування
дівувати
дівуля
дівунка
дівуся
дівуха
дівця
дівча
дівчачий
дівчин
дівчина
дівчинка
дівчище
дівчур
дігнати
діготь
дігтевий
дігтяр
дігтяренко
дігтярівна
дігтярка
дігтярня
дігтярство
дігтярувати
дігтярчук
дід
дідизна
дідизний
дідик
дідинець
дідич
дідичка
дідичний
дідичок
дідище
дідів
дідівський
дідівщина
дідко
дідо
дідова
дідовин
дідовід
дідовник
дідок
дідонько
дідочок
дідувати
дідуга
дідунь
дідусенько
дідусів
дідусь
дідух
дідчий
дідько
дієвий
Бріх, (ха?), м. = живіт. Вх. Лем. 394.
Заге́йкати, -каю, -єш, гл. Закричать: гей!
Затурготі́ти, -чу́, -ти́ш, гл. Застучать. Частенько було уночі затурготить у віконце. Стор. І. 207.
Переписування, -ня, с. Переписываніе, переписка.  
Понадломлювати, -люю, -єш, гл. = понадламувати.
Поприкороччувати, -чую, -єш, гл. Укоротить (во множествѣ). Я їм язики поприкороччую, щоб не брехали так. Богод. у.
Пташка, -ки, ж. 1) Птичка. Прилетіла пташка, біля його впала. Мет. 103. В полі пташки літають, веселенько співають. Мет. 65. Употребл. какъ ласкательное имя. Зроби, моя пташко! Шевч. 15. Ой мамко, пташко! Н. Вол. у. 2)божа. Пчела. Сим. 202. Ум. пташенька, пташечка. Чуб. V. 275.
Тирса, -си, ж. 1) Древесные опилки. Вас. 211. 2) Раст. Ковыль, Stipa capillata L. Анн. 344. Жита похилились, де паслися ваші коні, де тирса шуміла. Шевч.
Товкуша, -ші, ж. У выбойщиковъ: инструментъ, которымъ накладывается краска на матрицу узора: четырехугольная дощечка съ рукояткой сверху и кожаной подушкой снизу. Вас. 192.
Хліб, -ба, м. 1) Хлѣбъ: въ полѣ на корню или печеный хлѣбъ. Чуб. VII. 444. Нам Бога не вчить, як хліб родить. Ном. № 35. Хто дав зуби, дасть і хліб до губи. Ном. № 76. Хліба напечено, борщик зварений. Рудч. Ск. II. 33. 2) Вообще заработокъ, средства къ существованію. Чи я пан, чи що, що ще захотів легкого хліба. Рудч. Ск. І. 5. От і поженилисе да й думают, у який хліб кинутись: у столярі пуийти, — хліб треба купувать. — Пуийдемо у хлібороби, каже. Чуб. II. 15. Въ значеніи: недвижимыя владѣнія, жалуемыя на содержаніе кому либо, употребл. во мн. ч.: хліби. Вважаючи на жизнь благочестиву печерських іноків, ми простирали з престолу нашу руку милостиву і їм хліби духовні надавали. К. МБ. ІІ. 123. 3) хліб-сіль. Хлѣбосольство, радушіе, Я по вашій хліба-соли прийшла до вас дітей доглядати, бо здавна знаю вас, а до кого инчого, то б зроду-віку не прийшла. 4)старий. Раст. Sclerotiu clavus. Вх. Пч. II. 36. Ум. хлі́бець, хлібчик, хлібчичок.
Нас спонсорують: