Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

дихи
дихнути
дихтіти
дихтувати
дича
дичавіти
дичак
дичина
дичка
дичко
дичок
дишель
дишельний
дишкант
дишкула
дишлевий
диявол
дияволенний
дияволів
диявольський
диякон
диямент
діамант
діамантовий
діб
дібрівка
діброва
дібровистий
дібровний
діва
дівасенька
дівася
дівати
діватися
діваха
дівенна
дівер
діверів
діверка
діверко
діверь
дівина
дівин-вечір
дівиця
дівич-вечір
дівич-вечіровий
дівище
дівка
дівнян
дівойник
дівока
дівонька
дівоснуб
дівоснубний
дівота
дівоха
дівоцтво
дівоцький
дівочий
дівочити
дівочка
дівошлюб
дівощина
дівування
дівувати
дівуля
дівунка
дівуся
дівуха
дівця
дівча
дівчачий
дівчин
дівчина
дівчинка
дівчище
дівчур
дігнати
діготь
дігтевий
дігтяр
дігтяренко
дігтярівна
дігтярка
дігтярня
дігтярство
дігтярувати
дігтярчук
дід
дідизна
дідизний
дідик
дідинець
дідич
дідичка
дідичний
дідичок
дідище
дідів
дідівський
дідівщина
дідко
дідо
дідова
дідовин
дідовід
дідовник
дідок
дідонько
дідочок
дідувати
дідуга
дідунь
дідусенько
дідусів
дідусь
дідух
дідчий
дідько
дієвий
Вітрити, -рю, -риш, гл. Нюхать воздухъ. (о собакѣ).
Гетьманство, -ва, с. 1) Гетманство; достоинство, санъ, власть гетмана. Молодий на гетьманство. Ном. № 996. Од козацтва, од гетьманства високі могили, — більш нічого не осталось, та й ті розривають. Шевч. 123. Єврася Хмельниченка на гетьмана настановляли. АД. II. 121. 2) Страна и народъ подъ властью гетмана. У иншому царстві, у козацькому гетьманстві, у такому селі, як Пекарі, і там жим два брати. Рудч. Ск. II. 139.
Горе́цтво, -ва, с. Горесть, печаль. Черниг. у.
Зве́дени́ця, -ці, ж. Обольщенная мужчиной дѣвушка, имѣвшая ребенка. Вх. Зн. 21.
Ло́жа, -жі, ж. Постель, ложе. Вдовиченко буде на білій ложі лежати. Чуб. V. 697. Милого ложа — міх та рогожа, — то мені постіль гожа. Чуб. V. 21. сонце ся в ложі купає. Солнце зашло. Ном. № 598.
Осапувати, -пую, -єш, гл. = обсапувати. Тютюн треба осапувати. Черниг. г.
Перепудитися, -джуся, -дишся, гл. Перепугаться.
Сполонити, -ню, -ниш, гл. У Желех.: сдѣлать краснымъ. Желех. ссылается на нижеслѣдующее місто буковинской пѣсни: Ой маю я в царя нивку, — в чистім полі могилку: карабінцами виорана, а кульками засіяна, білим тілом зволочена, кровцев сполонена. ЗОЮР. II. 579. Едва-ли здѣсь не ошибка: вѣроятно, слѣдовало-бы: сполочена (отъ сполокати), какъ того и рифма требуетъ. Второе значеніе у Желех. вѣрнѣе: наполнить, напитать влагой, полить, сильно смочить: Кровцев землю сполонила. Cм. сполонитися и сповенити.
Стручувати, -чую, -єш, сов. в. струтити, -чу, -тиш, гл. Сталкивать, столкнуть. Струтити їх з неба. Гн. II. 219.
Трембухач, -ча, м. Брюхачъ, толстопузый. Вх. Лем. 474.  
Нас спонсорують: