Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

дихи
дихнути
дихтіти
дихтувати
дича
дичавіти
дичак
дичина
дичка
дичко
дичок
дишель
дишельний
дишкант
дишкула
дишлевий
диявол
дияволенний
дияволів
диявольський
диякон
диямент
діамант
діамантовий
діб
дібрівка
діброва
дібровистий
дібровний
діва
дівасенька
дівася
дівати
діватися
діваха
дівенна
дівер
діверів
діверка
діверко
діверь
дівина
дівин-вечір
дівиця
дівич-вечір
дівич-вечіровий
дівище
дівка
дівнян
дівойник
дівока
дівонька
дівоснуб
дівоснубний
дівота
дівоха
дівоцтво
дівоцький
дівочий
дівочити
дівочка
дівошлюб
дівощина
дівування
дівувати
дівуля
дівунка
дівуся
дівуха
дівця
дівча
дівчачий
дівчин
дівчина
дівчинка
дівчище
дівчур
дігнати
діготь
дігтевий
дігтяр
дігтяренко
дігтярівна
дігтярка
дігтярня
дігтярство
дігтярувати
дігтярчук
дід
дідизна
дідизний
дідик
дідинець
дідич
дідичка
дідичний
дідичок
дідище
дідів
дідівський
дідівщина
дідко
дідо
дідова
дідовин
дідовід
дідовник
дідок
дідонько
дідочок
дідувати
дідуга
дідунь
дідусенько
дідусів
дідусь
дідух
дідчий
дідько
дієвий
Гикавка, -ки, ж. Икотка. Мил. М. 9. Грин. ІІ. 41.
Здога́дувати, -дую, -єш, сов. в. здогада́ти, -да́ю, -єш, гл. Вспоминать, вспомнить. Як я собі здогадаю, як ми ся любили. Гол. II. 749.
Могори́чник, -ка, м. Свидѣтель сдѣлки, получающій отъ обѣихъ договаривающихся сторонъ угощеніе и потомъ, въ случаѣ недоразумѣній, судья между ними.
Незгодний, -а, -е. Несогласный, нестройный.
Підвал, -лу, м. 1) ? 2) у підвал. Безъ разбору, сплошь. Зсапувала все в підвал. Сосниц. у.
Повибивати, -ва́ю, -єш, гл. 1) Выбить (о многихъ). Ви мені очі повибиваєте. Рудч. Ск. II. 103. 2) Перебить (многихъ). Такого народу повибивали під ту війну. 3) Окончить барабанить (на многихъ барабанахъ). Дівчинонька кріпко полюбила, козаченька рано не збудила, що в барабани да повибивали, у жоломійки да повигравали. Чуб. V. 151.
Покоротити, -ся. Cм. покорочувати, -ся.
Полохливий, -а, -е. Пугливый, робкій. Голуб полохливий. К. Досв. 140. Шкодливий як кішка, а полохливий як заєць.
Притуляти, -ля́ю, -єш, сов. в. притули́ти, -лю, -лиш, гл. 1) Приставлять, приставить. Одрізана скиба од хліба, — вже її не притулиш. Ном. № 8890. 2) Давать пріютъ, пріютить. Одна дитина тільки з шістьох зосталася, — і того нігде притулити і прогодувати. Г. Барв. 265. 2) Ставить, поставить, помѣщать, помѣстить; пристраивать, пристроить. Я не знаю, де оцю макітру притулити. 4) Прижимать, прижать. Кобза первий кинувся до неї г, притуливши до грудей, чуло промовив... Стор. МПр. 58. 5) Прилагать, приложить, примѣнить къ кому. Притулили до його сю вигадку, а воно зовсім до його й не пасує.
Хитрити, -рю́, -риш, гл. = хитрувати. Пан Турн тут на слизьку попав! виляв, хитрив.... Котл. Ен.
Нас спонсорують: