Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

дибки II
дибом
дибошки
дибу
дибулі
дибуль
дибуляти
дибуні
дибці
див
диван
дивація
дивдерев
дивдерево
дивенний
дивень
дивидло
дивизія
дивий
дивина
дивити
дивитися
дивка
дивний
дивниця
дивно
диво
дивовижа
дивовижний
дивовизія
дивовисько
дивоглядний
дивоглядь
дивосил
дивота
дивування
дивувати
дивуватися
дивце
дик
дикарь
дикий
дикість
диковина
диковинний
диктувати
диктура
дикція
диль
дилювати
дим
дима
диман
димановий
димаревий
димарик
димарь
димати
диминець
диминиці
димитися
диміти
димка
димкарь
димковий
димна
димний
димник
димниця
димно
димоватий
димовий
димовище
димок
димтянка
димувати
динда
диндати
диндерево
диндилиндати
динище
динник
диня
диняка
динятко
динячий
дипоть
диптянка
дирза
дирзина
диркало
диркати
диркатися
диркач
дирлига
дирчати
дискос
дистанція
дитина
дитинець
дитинин
дитинитися
дитинка
дитинний
дитинник
дитинонька
дитинський
дитинча
дитиня
дитинячий
дитя
дитяточко
дитячий
дихавиця
дихавичний
дихало
дихальний
дихальце
дихання
дихати
Бичусь, бичуш, бичушка. Клички быка.
Бровище, -ща, с. ув. отъ брова. Левиц. І. 441.
Ґонта́рь и гонта́рь, -ря́, м. Кровельщикъ, покрывающій крыши гонтомъ.
Дока́зувати, -вую, -єш, сов. в. доказа́ти, -жу́, -жеш, гл. 1) Договаривать, договорить. «Оттут з муштри виглядала, оттут розмовляла, а там.... а там.... сину, сину!..» та й не доказала. Шевч. 69. 2) Показывать, показать, дѣлать, сдѣлать, продѣлывать, продѣлать. Котл. Н. П. 388. К. ЦН. 219. О. 1861. XI. 104. МВ. (О. 1862. ІІІ. 41). Дай нам, мати, доказати, що ми — рідні діти тих великих, що за правду гинули на світі! К. Досв. 33. Чого прозьба не докаже, те докажуть буки. Ном. Бачить Бог, що москаль такі штуки доказує над смертю, — велів йому іти, куди хоче. Чуб. І. 319. 3)кому. Укорять, укорить кого; попрекать, попрекнуть; грубо говорить, грубо сказать. Коли б мені на чужині хоч одна людина, — ніхто б мені не доказав, що я сиротина. Мет. 58. Було старий і стане доказувати жінці: на яку ми його (сина) радість вигодували? Який з його хазяїн буде? Стор. І. 60. Вона мені щодня добре докаже. Того ж бо я й тужу: твоїй матері не вгожу... Постелю постіль — не ляже, — моєму серденьку докаже. Мет. 264. 4) Обвинять, обвинить, уличать, уличить. «Що ж роблять у Білій Церкві наші гетьмани Потоцький та Калиновський?» — Одібрав і од їх листи: один на другого доказує, — видко, що нема між ними доброї згоди. Стор. МПр. 89. 5) Быть въ состояніи, умѣть, съумѣть сказать, разсказать, пояснить. От про камінь тіки я не докажу, чи взяв його хто, чи він там. Драг. 11. Чи на сій худобі жив, чи, може, й на другій, — сього тобі не докажу. О. 1861. X. 26.
Заба́нити Cм. забанювати.
Заве́дено, нар. Разумѣется, конечно. Борз. у.
Загу́дити, -джу, -диш, гл. Начать порицать, находить недостатки. Дивувалась, що се сталось старому, що разом загудив Василя. Кв. І. 58.
Задвірко́вий, -а, -е. Выходящій на дворъ позади дома. Дочка на задвіркові двері рип! Чуб. IV. 557.
Побут, -ту, м. = побит. К. Кр. 18. У такому побуті бажали Иван з Мотрею своїх діток зростити. Мир. ХРВ. 127.
Усправедливитися, -влюся, -вишся, гл. Оправдаться.
Нас спонсорують: