Бехатися, -хаюся, -єшся, сов. в. бехнутися, -нуся, -нешся, гл. Падать, упасть съ шумомъ, грохнуться. Як би не вона, бехнулась би перед усіма.
В'юрок, -рка, м. = юрок.
Захлюстати, -стаю, -єш, гл. = захлюпаты.
Клацати, -цаю, -єш, гл. Щелкать зубами. Зубами клацав мов би пес. Так те дерево й оступили, так зубами й клацають.
Ладо, -да, об. Любовное названіе одного изъ любящихся или одного изъ супруговъ (въ поэзіи). — Царівно, мостіте мости, ладо моє, мостіте мости! — Царенку, вже й помостили, ладо моє, вже й помостили! Вітрило, вітре мій єдиний!.. На князя, ладо моє миле, ти ханові метаєш стріли? Загинув ладо, — я загину!
Мозчи́ти, -чу́, -чи́ш, гл. = мізчити. Мозчили голови і спини.
Неґречно нар. Неучтиво, невѣжливо.
Подолазити, -лазимо, -зите, гл. Долѣзть (о многихъ).
Сапа, -пи, ж. Кирка для выпалыванія сорныхъ травъ, для окучиванія растеній. Роспочинається полоття; народ висипає, як та хмара, як та орда, з сапами. Сапа мав деревяне держівно = фіст, вправлене в зелізне вухо, що вистав з плоскої зелізної жмені. Ум. сапка, сапочка.
Хата, -ти, ж. Домъ, изба, хижина. Моя хата з краю, я нічого не знаю. Чи се тая удівонька, що на розі хата? різана хата. Хата, сложенная изъ бревенъ, перерѣзанныхъ по длинѣ надвое. хата без штані́в. Не имѣющая сѣней. Въ Подоліи хатою называютъ иногда могилу, а домъ тогда куріне́м. Хати наші на цвинтарі, а вас просю до куріня. Отсюда вѣроятно: тут тобі́ й хата! Тутъ тебѣ и смерть, тутъ тебѣ и конецъ. дядькова хата. Тюрьма. А шо ж мені буде, як ударю таку паню по вуху? То ще доведеться жити у «дядьковій хаті». держатися хати. Cм. держатися. Ум. хатка, хатонька. хаточка. Хатки біленькі виглядають. Хаточки поховались у біленькі садки.