Городи́н, -на, м. Въ пѣснѣ то же, что и го́род. Ой город, город, городин, приїхав Андрієчко челядин. Своего рода licentia poetica, допущенная пѣсней ради риѳмы.
Гріх, -ха́, м. 1) Грѣхъ. Як не прийме Біг гріхи за жарт, то буде шелесту багато. Незнай гріха не чинить. Б'ють не ляхи, а наші гріхи. Де гріх, там і покута. 2) Вина. Батько Настусин радіє, що без його гріха сталось таке Грицькові: без вісти зник, вовкулакує. Ум. Грішо́к, гріше́чок. На душечку спасения, грішечків отпущение.
Крамплювати, -люю, -єш, гл. Чесать шерсть чесальными щетками, крампля́ми.
Куві и кувік, меж., выражающее визгъ поросенка.
Оскальнутися, -нуся, -не́шся, гл. Одн. в. отъ осколя́тися. Усмѣхнуться. Хоч би вона оком оскальнулась.
Панотченько, -ка, м. Ум. отъ панотець.
Постікати, -каємо, -єте, гл.
1) Стечь (во множествѣ). Весна настала. Постікали води, зазеленіли трави. Були річки — постікали.
2) О зернѣ: не налиться. Постікало в хлібові зерно. Въ подобномъ же значеніи о корнеплодахъ. Буряки постікали, бо заросли бур'яном.
Псячка, -ки, ж. 1) Собачій пометъ. 2) Раст. Leonurus cardiaca.
Тиранський, -а, -е. Тиранскій.
Худоба, -би, ж. 1) Имущество, состояніе. От як умер батько, зосталася їм худоба: млин і хлів, і кіт. Брати будуть на худобі жити. 2) Домашній скотъ. Мов у кошару заганяє чужу худобу. 3) Употребл. какъ бранное слово: скотина. І очі видеру із лоба тобі (Енеєві), диявольська худоба. Ум. худі́бка, худі́бонька, худі́бочка. Худібку мали в себе невеличку: телицю трейтяку, птиці деякої чималенько таки, свинку. Коли б же я знав, що то дочка буде, то я б скриню купував, худібоньку готував та й заміж би віддав.