Вибіляти, -ля́ю, -єш, сов. в. вибілити, -лю, -лиш, гл. Дѣлать бѣлымъ, бѣлить, выбѣлить. Не ти личко вибіляла. І напряла, і виткала, і вибілила полотно.
Загусти́, -гуду́, -де́ш, гл. 1) Загудѣть. Під землею щось загуло страшно. Загула Хортиця з Лугом: «чую, чую!» А загув — аж сумно слухати — неначе бугай у болоті. Мов дзвони, загули кайдани на неофітах. 2) Упасть съ большой высоты (подразумѣвается: съ гуломъ). Так з конем і загув у провалля. Вообще куда нибудь съ силой, съ гуломъ двинуться, броситься, напр. въ сказкѣ: Одну овечку хіп за ніжку та у лантух, — так уся отара і загула туди. Була ложка, помело, та й те з дому загуло. Отсюда: було́, та загуло́, равносильно русскому: было, да сплыло. 3) О голубяхъ: заворковать. Ходить голуб коло хати сивий волохатий, як загуде жалібненько, — на серцю тяженько.
Надгорта́ти, -та́ю, -єш, сов. в. надгорнути, -рну, -неш, гл. Отгребать, отгресть часть. Надгорни трошки жару.
На-самоті́, нар. Наединѣ, съ глазу на глазъ. Дівчача натура усюди однаковісінька: проміж людей так і соромиться, нехай же на самоті, так ну!
Обдержини, -жин, ж. мн. Счесываемая съ овчины шерсть. Моток напрядений з обдержин.
Пагоння, -ня, с. соб. отъ пагін.
Поцвірчати, -чу́, -чи́ш, гл. О сверчкѣ: покричать.
Приодіти, -діну, -неш, гл. Одѣть. Був єм наг і не приоділисте мене.
Стремін, -на, м. = стремено. Вдовин синок, вдовиченько, з двора виїжджає, його ненька старенькая за стремін хапає.
Топа, -пи, ж. = тупа. Де коза топою, там жито копою.