Бункош, -ша, м. = келеф.
Го́род, -да, м. Городъ. Чуру свого до города Черкаси посилав. Ум. Городе́ць, городе́чок, городо́к. Ой везуть сироту-сирітку а в Кам'янець-городець. В городі царів син, а за городечком царівна.
Жаро́та, -ти, ж. Жара, зной. Вдень жарота припікала. Спасівська жарота.
Кликати, кличу, -чеш, [p]одн. в.[/p] кликнути, -кну, -неш, гл.
1) Кричать, подавать голосъ. Володарь, володарьку, одчинь ворота! Чого хочете, чого кличете? Кликне-покликне Филоненко, корсунський полковник. Дума.
2) Звать, призывать, сзывать. Чи ти чула, дівчинонько, як я тебе кликав? Кличе мати вечеряти, а донька не чує. Не прийшов я кликати праведників. Клич громаду! Употребляется также съ предлогомъ на: от брат приостав трохи та й кличе на мене. Съ измѣненнымъ удареніемъ: кликнути. Позвать. Пійдіть, гінця мені кликніте!
8) Называть (по имени). Ой ти дівчино, ти мила моя! як же тя кличе мати твоя?
Куцан, -на, м. = куцак. Чоловік ставив свічечки в церкві, а дійшовши до св. Михайла приліпив йому одну, а куцанові другу. — Не ліпи, — кажуть, — там! — Мені наказував батько — і того, мов, не гніви, і того не дражни. Музика да мірошник наче родичі, прости Господи, куцану.
Молитве́ник, -ка, м. Молитель. Помолись святому Миколаю молитвенику.
Нарожде́нець, -нця, м. 1) Новорожденный. 2) Уроженецъ. Ми його знаємо, він з нашого села, у нас і родився — наш нарожденець.
Плекати, -ка́ю, -єш, гл.
1) Холить, нѣжить, культивировать. Ой косо, косо, жаль мі тя: не рік я тебе плекала.
2) Кормить грудью.
Свість, -сти, ж. Свояченица. Я ж тобі, зятеньку, рідная свість. Ум. свістонька, све́щенька. Ой глянь, зятеньку, на мене, меншая свістонька од тебе. Скаче светонька, скаче, чогось вона хоче: стрібного золотого од зятя молодого.
Устарати, -раю, -єш, гл. Постараться, достать, припасти. Сафат було і скорому устарає що треба.
