Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

добрячий
добрящий
добуванка
добування
добувати
добуватися
добудитися
добудча
добути
добутний
добуток
добуття
довада
довадити
довадливий
довадно
доважити
доважок
доважувати
довалити
довалювати
довалюватися
доварити
доварювати
доварюватися
довба
довбало
довбальна
довбання
довбати
довбатися
довбач
довбенька
довбеха
довбиш
довбишка
довбіння
довбня
довбняк
довбом
довбти
довбтися
довбун
довг
довгавий
довгаль
довганастий
довгань
довганя
довгастий
довгасто
довгела
довгелезний
довгелючий
довгенний
довгий
довгість
довго
довгобразий
довговастий
довговіїй
довговік
довговічний
довговічно
довгововний
довговолосий
довговусий
довгов'язий
довгогривець
довгогривий
довгоклюгий
довголітній
довголіття
довгомуд
довгомудиків
довгомудів
довгоніг
довгоногий
довгоносий
довгоносик
довгополий
довгоп'ятий
довгота
довготелесий
довготелесість
довгоусий
довгоух
довгохвостий
довгохвостя
довгочхун
довгошерстий
довгошиїй
довгоший
довгошийка
довезти
довеликий
довендитися
довередуватися
довернутися
довершити
довести
довечерювати
довж
довжанка
довжезний
довжикові ягоди
довжина
довжиником
довжити
довжник
довжок
довивати
довід I
довід II
довідати
довідки
довідне
довідний
довідно
довідувати
Говірка, -ки, ж. 1) Выговоръ, діалектъ, манера говорить. У литвинів говірка не така, як у нас. Черниг. Пані наша.... з себе була висока, огрядна, говірки скорої, гучної. МВ. ІІ. 31. 2) Разговоръ, говореніе. А я хотів би почути говірки женихової. Г. Барв. 328. У тій тихій говірці їм почулася грізна буря. Мир. ХРВ. 115. 3) Пересуды, сплетня. Пішла вже скрізь по селу про його говірка. Полт. Ум. говіронька. Така тиха, така й мова, така й говіронька. Чуб. V. 123.
Козуря, -рі, м. Ум. и ласк. отъ козак. Лучче б, козурю, могли мої очі на потилиці опити, так би я міг із-за річки Висли на Україну поглядати. Макс. (1849). 77.
Малю́чкий, -а, -е. Малю́хнийУг. Лем. 433.
Машкара́, -ри́, ж. 1) Маска. Канев. и Каменец. уу. Мил. 61. А в нас є машкара. Левиц. І. Хто ж його обікрав? — Бог його знає. Якісь, каже, замурдовані люде. Понадівали машкари, пов'язали гаразденько всіх, та й забрали що знайшли. Мир. ХРВ. 214. 2) Харя, рожа, уродина. Бо ти того любиш, що красний із тварі; почкай, може достанеш страшную машкару. Чуб. V. 253.
Надоло́нчити, -чу, -чиш, гл. Нашить надолонки. Мнж. 186. Cм. надолонка.
Нелюд, -да, м. Безчеловѣчный, жестокій, свирѣпый человѣкъ.
Побивачка, -ки, ж. = побивач. Вх. Лем. 451.
Побрати, -беру́, -ре́ш, гл. Взять (во множествѣ), забрать; разобрать. От поберуть коси да й пійдуть ніби то косить. ЗОЮР. I. 287. Чи ти ж казав, щоб свої ложки побрали? Рудч. Ск. І. 186. Наварили, посідали кругом казана, побрали ложки. Драг. 340. 2) Вырвать, выдергать (ленъ, коноплю). Я свої конопельки сама поберу. Грин. III. 302.
Польськість, -кости, ж. Свойство польскаго, то-же, что и польщизна. Желех.
Спотикати I, -ка́ю, -єш, гл. 1) Спотыкаться. Свої білі ніжки на сире коріння, на біле каміння спотикає. КС. 1882. XII. 500. Іде козак, коня веде, а кінь йому спотикає. Чуб. V. 43.
Нас спонсорують: