Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

духвати
духівниця
духівня
духнути
духовенство
духовий
духовик
духовина
духовитий
духовний
духовниця
духопел
духопелити
духота
дуча
дучай
дучайка
дучейка
дучечка
дучійка
дучка
дучковий
душа
душарка
душевний
душенина
душенька
душенятко
душистяй
душити
душитися
душиця
душівка
душіти
душка
душкувати
душман
душний
душно
душогуб
душогубець
душогубка
душогубний
душогубник
душогубниця
душогубство
душок
душохват
дуявиця
дхнути
дхнутися
дьогнути
дьоготь
дьогтьовий
дьогтяр
дьокул
дьор
дьорка
дьюндзя
дюдінька
дюдя
дюк
дюрка
дя
дябель
дявіл
дяволяка
дягель
дяглиця
дядечко
дядик
дядин
дядина
дядини
дядинин
дядинка
дядьків
дядько
дядьо
дядьчин
дядюсь
дядюшка
дядя
дяк
дяка
дяків
дяківна
дяківнин
дяківня
дяківство
дяківський
дякон
дяконенків
дяконенківна
дяконенко
дяконенченко
дяконенчиха
дякониха
дяконишин
дяконів
дяконівна
дяконівнин
дяконувати
дяконча
дякування
дякування 2
дякувати
дякувати 2
дятел
дятини
дятлина
дятлів
дятловина
дяченків
дяченківна
дяченко
дяченько
дяченя
дяченятин
дячити
Громадя́нщина, -ни, ж. Общество, общественность. Cм. Громадянство. Закинене серед чужої нам громадянщини, серед чужоплемінного і чужоядного натовпу, слово наше ховалось тілько по невмірущих піснях. Шух. К. XII. 135.
Дере́нка, -ки, ж. = Дере́н (дерево и плодъ). Угор.
Навте́к, навте́ки, навтікача́, навті́ки, нар. Убѣгая, убѣгать. Ми до його, а він зразу від нас на толоку навтек, та й не знайшли. Новомоск. у. А він навтеки. Черниг. г. Він через тин так і перескочив та навтікача. Рудч. Ск. II. 152. Як кажуть — підібравши клунки, а ну! чим тьху навтіки драть. Котл. Ен. VI. 83.
Перевідувати, -дую, -єш, сов. в. перевідати, -даю, -єш, гл. 1) Навѣщать, навѣстить. Вона в мене й не снідала, тільки ж мене й перевідала. Чуб. V. 553. 2) Узнавать, узнать. Шух. І. 235. Іди, Юрию, перевідай, запитай си, чого вони (корови) так ричут. ЕЗ. V. 62.
Підлипчастий, -а, -е. 1) Пристающій, липкій. 2) Тѣсный, узкій, въ обтяжку. Штани підлипчасті. Мнж. 189. Підлипчаста халява. Полт. г.
Покликувати, -кую, -єш, гл. = покликати. Голосно ми на свою браттю хуторян покликаємо. К. (О. 1861. II. 229).
Полковниця, -ці, ж. Полковница. Шевч. 296. Молодая полковниця полковника просить. Грин. III. 417.
Поодт.. Cм. повідт..
Смикове, -вого, с. Иронически: подать. Камен. у.
Цідило, -ла, с. Кусокъ полотна, сквозь который процѣживаютъ творогъ. Шух. І. 213.
Нас спонсорують: