Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

духвати
духівниця
духівня
духнути
духовенство
духовий
духовик
духовина
духовитий
духовний
духовниця
духопел
духопелити
духота
дуча
дучай
дучайка
дучейка
дучечка
дучійка
дучка
дучковий
душа
душарка
душевний
душенина
душенька
душенятко
душистяй
душити
душитися
душиця
душівка
душіти
душка
душкувати
душман
душний
душно
душогуб
душогубець
душогубка
душогубний
душогубник
душогубниця
душогубство
душок
душохват
дуявиця
дхнути
дхнутися
дьогнути
дьоготь
дьогтьовий
дьогтяр
дьокул
дьор
дьорка
дьюндзя
дюдінька
дюдя
дюк
дюрка
дя
дябель
дявіл
дяволяка
дягель
дяглиця
дядечко
дядик
дядин
дядина
дядини
дядинин
дядинка
дядьків
дядько
дядьо
дядьчин
дядюсь
дядюшка
дядя
дяк
дяка
дяків
дяківна
дяківнин
дяківня
дяківство
дяківський
дякон
дяконенків
дяконенківна
дяконенко
дяконенченко
дяконенчиха
дякониха
дяконишин
дяконів
дяконівна
дяконівнин
дяконувати
дяконча
дякування
дякування 2
дякувати
дякувати 2
дятел
дятини
дятлина
дятлів
дятловина
дяченків
дяченківна
дяченко
дяченько
дяченя
дяченятин
дячити
Бам-Бам! меж. Подражаніе звуку колокола. О. 1861. XI. Св. 37. Подражаніе звуку струннаго инструмента. На цимбали бам-бам! Гол. IV. 448. Cм. балам.
Брунькати, -каю, -єш, гл. = бринькати 3. Шапувал давай брунькать. Мнж. 109.
До́світок, -тку, м. Предразсвѣтное время. Чорт би й не оддав, та на лихо йому досвіток захватив. Рудч. Ск. II. 25. Темним досвітком усі троє вийшли з села. Г. Барв. 543. у до́світок. До разсвѣта. 2) Во мн. ч. до́світки. Вечернія собранія неженатой моложежи осенью и зимой, посидѣлки. Чуб. VII. 451. КС. 1889. X. Сумцовъ. № 89. Ой маєш ти, моя мати, іще дочок п'ять: не пускай їх на досвітки, нехай дома сплять. Чуб. V. 891. Сестри дома немає, на досвітках гуляє. Млр. л. сб. 343.
Дя́кон, -на, м. Діаконъ. Морд. (Млр. л. сб. 124).
Жовкля́к, -ка, м. = жовтяк. Ум. жовклячо́к.
Засту́кати, -каю, -єш, гл. 1) Застучать. 2) Застичь, захватить, поймать. Застукав, як сотника в горосі. Ном. № 3927. Колись щука застукала в'юна у такім куточку, що не було куди йому утікати. Рудч. Ск. І. 46.
Зриватися, -ва́юся, -єшся, сов. в. зірватися, -рвуся, -вешся, гл. 1) Срываться, сорваться. Ой як тая черешенька сама не зірветься, так до мене дівчинонька сама не пришлеться. Чуб. 2) Вскакивать, вскочить, быстро подняться. Зривається ніби куди бігти. МВ. ІІ. 54. Справді? — покрикне панночка, зірвавшись з місця. МВ. (О. 1862. III. 48). Встав, зірвався, пішов з шумом. Гол. І. 37. зірватися на ноги. Вскочить. Св. Л. 106. 3) Трогаться, тронуться съ мѣста, двинуться. Раз март апріля звав у гості до себе. Апріль зорвався їхать возом. Драг. 16. Мати було як зірветься хоч на один день куди... Г. Барв. 62. Пішла заміж та не так, пішла раз — не гаразд, не зірвуся другий раз. Грин. III. 357. 4) Подниматься, подняться (о бурѣ и пр.) Зірвалася шуря-буря. Н. п.
Рюм, -му, м. Плачъ.
Цвіркати, -каю, -єш, гл. 1) = цвірчати. Птах цвіркат. Вх. Лем. 480. 2) Плевать сквозь зубы. 3) Чѣмъ либо досаждать. То та гадина мені в очі цвіркає.
Шмарнути, -ну, -неш, гл. Кинуть, бросить. Узяв з кади на їден палец (води), шмарнув. Гн. І. 16.
Нас спонсорують: