Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

сіделечко
сіделка
сіделко
сідельце
сідець
сідий
сіди-коса
сідлати
сідлатий
сідло
сідло 2
сідляр
сідуха
сідь
сійба
сійка
сійник
сік
сікавиця
сікавка
сіканка
сікарня
сікарь
сікатися
сікач
сікачка
сікнути
сікнутися
сіконути
сікти
сіктися
сікунка
сілкий
сіло
сіль
сількісь
сільний
сільниця
сільський
сільце
сім
сімак
сімдесят
сімдесяток
сіменатий
сіменець
сіменитися
сіменник
сімено
сіменуха
сіменястий
сімка
сімнадцятеро
сімнадцятий
сімнадцять
сімня
сімряга
сімсот
сімсотий
сімя
сім'я
сім'яний
сім'янин
сім'янистий I
сім'янистий II
сінечки
сінешний
сіни
сінний
сінній
сіно
сіновоз
сіножатка
сіножаття
сіножать
сінокіс
сінце
сінці
сінянки
сіп!
сіпака
сіпанина
сіпати
сіпатися
сіпачий
сіпнути
сіпом
сіпонути
сіпуга
сіра
сірай
сірак
сірати
сірий
сірики
сіриця
сіріти
сірка
сіркач
сірко
сіркувати
сірман
сірник
сірничка
сірнишниця
сірогривий
сірозем
сірома
сіроман
сіроманець
сіроманок
сіроманський
сіромаха
сіромашний
сіромашня
сіромашшя
сіроокий
сірохманець
сірочуватий
сіруватий
Бала, -ли, м. Дубина, пентюхъ. Желех.
Загоря́тися, -ря́юся, -єшся, сов. в. загорі́тися, -рю́ся, -ри́шся, гл. 1) Загораться, загорѣться. Юрка одного впустили, а вся хата загорілася. Ном. № 14109. 2) Только сов. в. Вспылить. Як коли загориться, то й хата мала. Г. Барв. 107.
Канархати, -хаю, -єш, гл. 1) Пѣть на клиросѣ. Бил. Нос. 2) Говорить невнятно, въ носъ.
Копанка, -ки, ж. 1) Копаніе, выкапываніе. 3) Родъ маленькаго колодезя безъ вѣнца. Узяв хліба шматочок, а води таки не брат була там у лісі копанка. Грин. І. 4. 3) Выкопанный прудикъ, сажалка. Вас. 200. 4) Расчищенное подъ посѣвъ мѣсто въ лѣсу, которое еще нельзя пахать, можно лишь копать. Желех. Вх. Зн. 27. Ум. копаночка. Пішла пошукать води, аж найшла маленьку копаночку. Руч. Ск. II. 64.
Наба́ки́рь нар. Набекрень. Браво сидів, закинувши набакир смушеву шапку. Стор. Взяв набакирь писарь шапку. Г.-Арт. (О. 1861. III. 103).
Обляги, -гів, м. мн. Время, когда ложатся спать. Як бачилась, так і бачуся з Павлусем в старечі обляги. Г. Барв. 233.
Розговорювати, -рюю, -єш, сов. в. розговори́ти, -рю́, -риш, гл. 1) Разговаривать, поговорить. Бороню на себе дивитись, розговорювати і баляси точити. Котл. МЧ. Ні з ким об вірі християнській розговорити. АД. І. 213. 2) Развлекать, развлечь разговоромъ. Христя і рада тому мовчанню: ніщо їй не заборонює думати про себе, ніщо її не розговорює. Мир. Пов. II. 84. Так то я вже радію, як розговорю його, розважу. МВ. (О. 1862. III. 69). Поговоріть, тіточко, розговоріть мене. МВ. ІІ. 41.
Тямучість, -чости, ж. Понятливость. Борз. у.
Хрускотіти, -кочу, -тиш, гл. = хрумтіти. Які добрі вареники! Та ще й хрускотять, мов з кісточками. Чуб. ІІ. 501.
Частка, -ки, ж. 1) = частина. 2) Частица Св. Даровь. Шух. І. 234.
Нас спонсорують: