Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

спосібно
способити
способитися
способний
спостерегати
спостигати
спостити
споститися
спостувати
спосудити
спосудитися
спосужати
спотання
спотворювати
спотикайло
спотикати I
спотикати II
спотикатися I
спотикатися II
спотикач
спотикачі
спотикнутися
спотинову
спотиньга
спотич
спотичка
спотіти
спотребно
спохватитися
спохвату
спохилий
спохмура
спохова
спохолом
спочатку
спочив
спочивання
спочивати
спочивище
спочивок
спочин
спочинок
спочити
спочнути
спочувати
спочуйливий
спочутний
спочуття
спощуватися
споювати
споюватися
справа 1
справа 2
справдешній
справджувати
справджуватися
справді
справдовуватися
справедливий
справедливо
справжній
справилля
справити
справичити
справка
справляти
справлятися
справний
справник
справників
справниця
справність
справно
справування
справувати
справуватися
спрага
спрагота
спражній
спразнити
спранцюватіти
спрацювати
спрацюватися
спредвіку
спрежа
спреждевіку
спречатися
спречка
спречний
спречність
спризба
сприкрюватися
сприса
сприскати
сприскатися
сприскувати
сприснути
спристрітити
спритискувати
спритний
спритність
спритно
спричинитися 1
спричинитися 2
спричинуватіти
спричинятися
сприщитися
сприятелитися
сприяти
спроба
спробиваний
спробувати
спроваджувати
спровожати
спроволока
спродавати
спродаватися
спродаж
спродати
спродувати
Богиня, -ні, ж. 1) Богиня. Юнона, як богиня, знала, що Турну прийдеться пропасть. Котл. Ен. 2) Употребляется какъ названіе обожаемой. Не розстану, бо тя люблю серцем і душею, буду тобі віком служив, тілько будь моєю. Ой як би ся прийшло з тобою розстати, богине, буду жити в густім лісі і в темній пустині. Чуб. V. 250.
Вартно нар. Цѣнно.
Вельбіб, -бобу, м. Родъ крупныхъ бобовъ. Вх. Лем. 396.
Від'Їздити 2, -джу, -диш, сов. в. від'їхати, -їду, -деш, гл. 1) Отъѣзжать, отъѣхать отъ чего. Від'їхав уже від воріт. 2) Уѣзжать, уѣхать. До города Крилова від'їздити. Макс.
Дрібот́ун, -на, м. Говорунъ, много и быстро говорящій, болтунъ. Дивиться він на тебе й дріботить тобі (дріботун був старий). Сим. 199.
Заві́са, -си, ж. 1) Завѣса, занавѣсъ. Левиц. Пов. 52. У церкві на-двоє роздерлась завіса. Чуб. III. 16. Над вікнами висіли з оксамиту та ще з чогось завіси. Стор. МПр. 74. 2) Тесемки, которыми связывается опушка мѣховой шапки (у галицк. мѣщанъ). Шапка на завісах. Гол. Од. 19. 3) Дверная петля. 4) Родъ жерди для развѣшиванія бѣлья. Вх. Зн. 18. 5) = завіс. Вх. Уг. 238.
Кривенький и кривесенький, -а, -е, Ум. отъ кривий.
Мулки́й, -а́, -е́ 1) Илистый. 2) — брус. Мягкій точильный камень. Канев. у.
Просолодати, -даю, -єш, гл. Просолодѣть.
Цвірінькання, -ня, с. Чириканье (воробья). Мир. ХРВ. 129.
Нас спонсорують: