Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

смертка
смертний
смертній
смертно
смертобойці
смертонька
смертушки
смерть
смертяний
сметана
сметанка
сметанник
сметануватий
смиґа
смик I
смик! II
смикати
смикатися
смикове
смиконути
смиренний
смиренник
смиренниця
смирити
смирна
смирний
смирність
смирніти
смирнішати
смирно
смирнота
смиряти
смирятися
смичай
смичка
смичок
смівка
сміїни
сміливий
сміливісінько
сміливість
сміливо
смілий
смілість
смілішати
смілка
смілко
сміло
смільний
сміти
смітина
смітити
смітний
смітник
смітниця
сміттюга
сміття
сміть
смітюх
сміх
сміховалець
сміхованець
сміховина
сміховинний
сміховище
сміхота
сміхотня
сміхун
смішити
смішитися
смішки
смішко
смішком
смішливий
смішний
смішно
смішок
сміюн
сміюнець
сміюха
сміятися
сміятоньки
смовдирь
смовдь
смок
смоківниця
смоктання
смоктати
смоктонути
смола
смолавець
смолавий
смолавка
смолити
смолі
смолівка
смолкий
смоловий
смолоза
смолоскип
смолька
смольний
смоляний
смоляник
смолянка
смоляр
сморж
сморід
смородина
смородливий
смородливість
смородок
смородь
смородяний
сморч
сморчок
сморщик
сморщина
сморщок
смотріти
Вітрити, -рю, -риш, гл. Нюхать воздухъ. (о собакѣ).
Гетьманство, -ва, с. 1) Гетманство; достоинство, санъ, власть гетмана. Молодий на гетьманство. Ном. № 996. Од козацтва, од гетьманства високі могили, — більш нічого не осталось, та й ті розривають. Шевч. 123. Єврася Хмельниченка на гетьмана настановляли. АД. II. 121. 2) Страна и народъ подъ властью гетмана. У иншому царстві, у козацькому гетьманстві, у такому селі, як Пекарі, і там жим два брати. Рудч. Ск. II. 139.
Горе́цтво, -ва, с. Горесть, печаль. Черниг. у.
Зве́дени́ця, -ці, ж. Обольщенная мужчиной дѣвушка, имѣвшая ребенка. Вх. Зн. 21.
Ло́жа, -жі, ж. Постель, ложе. Вдовиченко буде на білій ложі лежати. Чуб. V. 697. Милого ложа — міх та рогожа, — то мені постіль гожа. Чуб. V. 21. сонце ся в ложі купає. Солнце зашло. Ном. № 598.
Осапувати, -пую, -єш, гл. = обсапувати. Тютюн треба осапувати. Черниг. г.
Перепудитися, -джуся, -дишся, гл. Перепугаться.
Сполонити, -ню, -ниш, гл. У Желех.: сдѣлать краснымъ. Желех. ссылается на нижеслѣдующее місто буковинской пѣсни: Ой маю я в царя нивку, — в чистім полі могилку: карабінцами виорана, а кульками засіяна, білим тілом зволочена, кровцев сполонена. ЗОЮР. II. 579. Едва-ли здѣсь не ошибка: вѣроятно, слѣдовало-бы: сполочена (отъ сполокати), какъ того и рифма требуетъ. Второе значеніе у Желех. вѣрнѣе: наполнить, напитать влагой, полить, сильно смочить: Кровцев землю сполонила. Cм. сполонитися и сповенити.
Стручувати, -чую, -єш, сов. в. струтити, -чу, -тиш, гл. Сталкивать, столкнуть. Струтити їх з неба. Гн. II. 219.
Трембухач, -ча, м. Брюхачъ, толстопузый. Вх. Лем. 474.  
Нас спонсорують: